“Заповіт Каїна” охопить: Кохання між чоловіком та жінкою — Власність — Державу — Війну — Працю — Смерть. Однією з центральних ідей цього циклу буде те, що людство лише тоді зможе стати щасливим, коли етичні норми суспільства матимуть силу й у державному житті…
Зараз це лиш побілений ескіз. Сам план — набагато ширший, у нього вливається повнота думок, історій, образів. Як тільки закінчу те, над чим зараз працюю, перейду до виконання “Заповіту Каїна”, і не візьмусь ні до чого нового, поки його не завершу.
Та чи судилося мені втілити в життя величні думки, які мене надихають і підносять? Це питання знову і знову хвилює мене, але воно ж — і вічний поштовх до творчости (3 листа Захер-Мазоха до брата Карла 8 січня 1869 року).
У сумніві та смуткові цього риторичного запитання звучить щось пророче. Не судилося Захер-Мазоху реалізувати цей грандіозний проект. На перешкоді стало багато проблем: невдалий перший шлюб та невлаштованість, постійна зміна місця проживання, боротьба з нуждою, яка спричинила “заробітництво” літературною працею, політичне та духовне цькування. Вигляд Захер-Мазоха того часу, який змалював відомий австрійський прозаїк Фердінанд фон Заар, випадково зустрівши його 1876 року на пероні вокзалу в Штирії, — у повному дисонансі з попередніми портретами письменника:
О Боже, як він за цей час змінився! Яким видавався він знищеним, як запали його щоки! …Такими ж залишились тільки очі — великі, погляд яких був таким особливим. Та ні. Там, де раніше світилось ясне, чисте полум’я натхнення, пломенів тепер жар виснаги (Фердінанд фон Заар. Нінон. “Осінній Танок”. Три новели.1897).
Великого болю завдала письменникові смерть його улюбленця, старшого сина Олександра, який, захворівши на тиф, помирає на руках у батька, коли дружина й мати залишила їх.
Щоденник: 6 березня. Він помирає мов ангел, красивий і в смерті. Коли я ввійшов, навкруги було тихо. “Він мертвий?” — Ернестіна ствердно кива головою. Я з риданням кидаюсь вниз до його ліжка, встаю, беру себе в руки, кажу, щоб усі мовчали, бо слух продовжує жити найдовше, не торкатись його.
Знищений до останку, виходжу. Олександр мав знати, що помирає, інакше б не намагався в останні хвилини скласти руки й молитись. Він був звиклий молитись щовечора, але це ж було ясного дня… Я виснажений до кінця, більше не мозку… Серце, здається, зупиниться. Жахлива втома від мук та безсонних ночей за останні чотири тижні… (Щоденник Леопольда фон Захер-Мазоха, опублікував Карл Фелікс Шліхтеґролль).
Реалізованою була лише перша частина про Кохання, та частково друга — Власність. Однак сам задум Заповіту Каїна мав у собі щось несподівано-пророче — ідея емансипації жінки, висловлена у Венері у хутрі, розкриття причин соціального зла в боротьбі за власність та владу в новелах галицького циклу; ідеї демократії, об’єднаної Європи, спільного законодавства мали бути втілені у новелах про Державу; засудження воєн, які несуть людям нужду, пожежі, грабунок та насильство, визначило тематику новел про Війну, розуміння творчої, справедливої праці як данини буттю, праці, яка робить його осмисленим та приносить радість — основна тема завершального циклу. Пророчою стала й доля письменника — переслідування людини інших духовних переконань, культурних, етнічних та політичних уподобань методами психіатри.
За життя Захер-Мазоха його твори почали з’являтися у перекладах іншими європейськими мовами — французькою, англійською, російською. Якщо в тогочасному німецькомовному світі ентузіазм рецепції змінився нищівною критикою та повним запереченням, то, у Франції, далекій від “германського героїзму”, атмосфера якої була м’якшою, “жіночнішою”, письменник був до кінця життя надзвичайно популярним. Серед його шанувальників — Віктор Гюґо, Гі де Мопассан, Флобер. Українською мовою окремі новели Захер-Мазоха були опубліковані у 70—90-х роках XIX ст., рецепція його творів мала яскраво етнічно забарвлений характер. Між ними та пропонованою добіркою вибраних новел — майже сторіччя.
Починаючи з 1980-х років інтерес до творчости цього письменника значно зростає: була перевидана низка його творів, збірники матеріалів про життя та творчість, з’являються нові дослідження, тематика яких, поряд з висвітленням психологічних та літературознавчих проблем, часто спрямована на окреслення феномена Галичини — літературної вітчизни письменника.