Саме з нею пов’язаний у житті Захер-Мазоха іще один жіночий образ, який сформував самочулість митця, упродовж усього життя додавав йому сили й наснаги, хоронив від зла:
Перше видіння, що виринає з туману мого минулого, — це висока, красива постать жінки з обличчям рафаелівської мадонни. Ще досі я виразно бачу перед собою картину, як вона, з великими блакитними очима та теплою усмішкою, загорнувши голову білою хусткою, схиляється над моєю колискою та голубить мене: Гандзя, моя годувальниця (Леопольд фон Захер-Мазох. Сувеніри).
Дитинство — пора окреслення свідомости та почуттів людини. Не дарма попереду безмежно довгий шлях, і небокрай — далеко-далеко. Здається, було це лиш вчора — образи, що виринають у свідомості, такі свіжі й яскраві… Напевно тому стають вони згодом предметом інтелектуального споглядання, підґрунтям інтенцій митця. Перші вимовлені за нею слова, перші тужливі русинські пісні, яких вона співала йому, перші казки та легенди, які розповідала — цей незбагненний слов’янський світ постане згодом, у переломленні крізь призму західноєвропейської освічености, у художній уяві письменника.
Якщо я повинен залишити за собою право вірити в легітимність моїх дій, твір має бути глибоко закоріненим у моєму житті, від нього мають перебігати потаємні зв’язки до найперших дитячих мрій. Довільне “підхоплювання” матеріалу, на володіння яким не маєш дідівського права любови й знання, видається мені безглуздим та дилетантським (Томас Манн. XI, 661).
Лариса Цибенко