Слов’янський характер та його ідеали докорінно відрізняються від романських та германських. Через християнство народи Європи отримали спільне моральне обличчя, проте на Сході ще й досі повсюдно виявляється первісна людська природа.
Слов’янська натура — надзвичайно добра, людяна. Військові здобутки створили полякам та росіянам репутацію людей войовничих, таких, що шукають сутичок. Ця слава тут, як завжди, — наполовину брехня. Поляки та росіяни, як і всі слов’яни, мирні за своєю природою. На противагу войовничим германцям, вони входять до світової історії як орачі та купці. Перші князі германських племен були вдалими військовими провідниками, слов’янські ж — вдалими господарями і мудрими суддями у спірних справах; Крок, Перемишль, П’яст на трон були посаджені від плуга.
Хоч поляк і росіянин зневажають смерть, вміють відповідати насильством на насильство, проте мають схильність запобігати ворожим намірам мирними засобами. Це впадає в очі як в орача, так і у найбільшого державного мужа.
На жодній посаді вони не будуть крикливими, сварливими, продажними людьми. Якщо вони завинять перед кимось зі своїх ближніх, то сотню разів це станеться через хитрий обман чи шахрайство і лише раз — через якийсь з тих насильницьких злочинів, які відзначають кожну іншу націю. Пригноблений чи підкорений, слов’янин користується своєю душевною гнучкістю і протиставляє насильству хитрість. Так змінювалась сутність західних слов’ян у боротьбі проти німців, італійців, османів, а східних — під гнітом сваволі шляхти та царя. Велике вміння володіти собою, дотепність, тямущість, далекоглядна обачливість — ось зброя, якою слов’янин володіє найкраще, і яка разом з люб’язною і дружньою поведінкою об’єднує слов’ян, а для громадян чужих націй стає такою небезпечною, що вони навіть зробили слов’янам закид у нещирості та лицемірстві.
Іван Тургенєв класично зобразив чесного, щиросердного староросійського шахрая і менджуна у відомому нарисі “Jle-бедянь”. Боденштедт справедливо зазначив, що росіянин лише на кордоні, де він перебуває у безперервних стосунках з користолюбними чужинцями, виправдовує цей докір, однак у глибині країни — він найкращий у світі хлопець.
Те саме спостерігаємо у нас у Галичині, в Богемії і Каринтії. Вроджена розсудливість слов’янина тільки тоді перетворюється у хитрість і навіть підступність, коли він стає до бою з німецькою натурою і знаходить у хитрості сильнішу зброю проти обачности та вміння презирливого сусіда панувати над собою.
Романцеві німець видається розсудливим, обережному слов’янинові — гнівним і квапливим. Ту енергію, за яку вихваляють поляка і росіянина, слов’янин вперше показує тоді, коли підходить до виконання рішень. “Сім разів відміряй, а раз відріж”, — каже русинська приказка. Так само виявляється його упертість та завзятість, що ввійшли у приказку, — не у манері, а в самому опорі. Він непоступливий, але будь-що намагається уникнути проблеми. Тому він так високо цінує слово. “Слово зраджує, слово перемагає”. “Слухай багато, говори мало”, але: “3 гарних слів ти можеш приготувати цілий обід”. Ще одна типово слов’янська риса — мовчки, приховуючи своє внутрішнє “я”, бути красномовним і балакучим, погоджуючись з іншими. Він гордо називає себе людиною слова (слов’янин від слово), а німця — німим (німець від німий).
Ці особливості східнослов’янського характеру в жінок виявляються сильніше, оголеніше, щиріше. Оскільки жінка взагалі через виховання, освіту, спосіб мислення, рід занять менше спотворена, ніж чоловік, то й природа її народу виявляється у ній більш неприховано і недоторкано.
Один дотепний спостерігач зауважив, що полька, коли добра, то найкраща, а коли погана, то — найгірша дружина в світі. А втім, що добре, а що погане? Звичайно, полька, коли не захоплена ніякою ідеєю, ніяким почуттям, ніякою турботою, коли вона корисливо шукає насолод, то так блискуче використає особливості свого характеру, свою залізну волю, талант панувати над собою, вміння прикидатися, що для інших вони стануть ще більше руйнівними, ніж багаті духовні переваги жінок з-над берегів Сени. Це можна спостерігати і в її сестри малоросіянки, але полька і малоросіянка від природи повні поезії і здатні захоплюватися. Такі жінки рідко будуть сильними морально, та вони ще рідше будуть неблагородними.
Який занепад культури, освіти, науки із Заходу на Схід, яке зростання фантазії, відчуття природи, поезії та сердечности! Німець настільки ж переважає британця і француза, як східний слов’янин — німця. Проте це ще загадковіше: у германських племен ці риси людської натури репрезентує жінка, а у слов’ян — чоловік. Поляк, росіянин, малоросіянин — що за чудові чоловіки, мудрі голови, сильні характери, безстрашні солдати, та їхні жінки краще від них вміють панувати над своїми почуттями та стражданнями. Полька відчуває тонко, але лише тоді, коли хоче — вона з великою самопожертвою віддається вітчизні, коханому чоловікові, дитині, але тільки тоді, коли її почуття збігаються з її думками і характером. Її природа, по суті, є твердою і завжди залишається свідомою та обачною. Вона ніколи не буває такою ніжною, як малоросіянка. А ця віддається меланхолійній схильності свого племені: вона мріє, захоплюється, її почуття зростають і хвилюються, а потім ще довго бринять, як малоросійські мелодії, звучання яких має щось трагічне до самозабуття, і цей симпатичний настрій зберігається в первісних танках радости.