Політично єврейський елемент був важливою підпорою австрійського уряду. Звичайний єврей ще й зараз, подібно до селянина, налаштований прихильно до цісаря, натомість єврей освічений, який гордо називав себе німцем і кокетував з німецькими ідеями, тепер так само кокетує з ідеями польськими. Матері читали у ролях “Дона Карлоса”, доньки декламують “Альпухару” — знамениту баладу Міцкевича з “Конрада Валлєнрода” — і вдягають на свої кучері конфедератку.
Тут, де раса ще у повній силі, єврейству треба буде виконати важливе соціальне завдання. Звичайно, їхній шлюб, що легко розв’язується (за винятком роду Леві), ще й тепер не втратив свого впливу. Що стосується морального обличчя, то воно ані не краще, ані не гірше, ніж у будь-якого іншого народу комерсантів. Насильство не властиве євреєві. Його злочини — це злочини маклерів, ділків, спекулянтів. Його сімейне життя дуже відрізняється від життя британців та американців. Він має добре серце, ніколи не буває жорстоким, не образить і мухи. Єврейка буває навіть надмірно чутливою і строго дотримується звичаїв, а закохана єврейка залишається ідеалом польського донжуана.
Німкеням Галичини, як і жінкам інших племен, властиві різні відтінки. Відповідно до того, як німецький елемент розселився тут під польським або вже під австрійським пануванням, — чи то через колонії та поселення у містах, чи то за посередництвом урядників та солдатів — він творить різні групи і відповідно різні жіночі типи. У той час, як у містах Південної Руси вже здавна було власне міщанство, польські міста вже від багатьох століть заселяли німці та євреї. Хоч німці і жили в окремих кварталах, мали особливі пільги, особливий міський статус, — вони швидко переймали мову та національність краю, так що багато краківських патриціанських родин з німецькими прізвищами вже двісті років можна розглядати як польські. Це міське населення зберегло лише німецьке прізвище, та й те вони уже пишуть по-польському.
Нова німецька імміграція почалася від об’єднання з Австрією[*]. Німці прибували як поселенці — цілими громадами — за часів Йосифа II, і відтоді прибувають до краю як ремісники, купці, урядники, солдати, переважно з жінками і дітьми. Працюючи, вони закладають у містах поселення або купують помістя. Оскільки вони з різних німецьких земель та племен, то й зовнішність і вдачу мають різну.
Спільним для всіх є німецька серйозність, німецький хід думок, поміркованість і працьовитість. Вони подобаються місцевим слов’янам, та їхній характер, яким би добрим він не був, не дуже делікатний, а їхні манери нерідко вражають грубістю. Натомість тон, звичаї поляка діють на німця дуже привабливо, і він прагне якнайшвидше їх засвоїти. Але це ще не все. У Німеччині жінкам роблять закид, що вони неактивні в політичному житті — як дивно! У Галичині поважний німець, сп’янілий від польських мелодій та польської поезії, спочатку позбувається дрібничок національного одягу, а потім переходить у чужий табір, тоді як німецька жінка любовно береже і захищає німецьку національність. Кожний німець, що у другому чи третьому поколінні ще є німцем, має дякувати за це своїй матері.
Високе покликання — бути посередником між німецьким і слов’янським світами, німецькою та слов’янською культурами — німці здійснюють дуже погано, вони забувають свого Ґете, аби захоплюватися Міцкевичем, і нерідко поляк засоромлює німця тим, що він у захваті від “Дона Карлоса”, “Марії Стюарт”, “Дзвону”, “Фавста” німецькою мовою.
Німці втрачають свої переваги, переваги духовного обміну. Вони забувають, що мають передати (як німці) слов’янам, а що (як німці) зі слов’янської землі взяти. Полька схильна глузувати з німкені, вона сміється з її панчіх, з її ополоника, але незабаром німецький будинок починає навіювати повагу та симпатії. Німкеня, зрештою, має власну думку про крій одягу і кулінарні книги, проте вона має ще й інші книжки, розповідає польці про своїх поетів, насамперед про свого Шіллера, полька відповідає чудовим перекладом цього поета, “Ґражиною”, ‘‘Паном Тадеушем”. Вони вчаться навзаєм говорити мовами одна одної, співати пісні і допомагати одна одній словом і ділом — у радості і в горі.
Багато німецьких поміщиць, дружин урядників краще, ніж німецькі професори та апарат цісарського уряду, виконують своє культурне завдання: познайомити між собою і помирити два великі народи.