Софія. Чекайте. У вашому селі є большевики?
Селянин у кожусі. Та ми всі болшовики. Тих українців аж ні однісенького нема.
Соф і я. І ви всі постановили настановить капитана Твердожила за справника?
Селянин у кожусі. Ну, нема ж спасения од тої свободи! Там зарізали, там спалили, там обібрали.
Софія. Ну, і ви хочете, щоб той справник і бив вас, і знущався, як перше було?
Селянин у кожусі. Е-е, зачим же бить? Ми так не хочемо.
Софія. Ну, а земля ж як? Прийде справник, то прийде й поміщик. Вони один без одного не можуть ніяк. Ви ж як на цей щот?
Селянин у кожусі. Нє-е, поміщик уже нехай краще не приходить, а то не всидить. Та нам, бачите, як би вам сказать, щоб хтось за старшого був. А то всі старші, а порядку нема, та ще оцТкрасШУЛТкрасногвардійон-ці, чи як їх там? Чи не можна їх повиганять к чортовій матері, у їхню Расєю. То ж чисто грабують народ. Забіра-ють хліб, сало, хапають птицю всяку. То, кажуть, у Расєю. Ну, та й їдь* собі у свою Расєю, та й хапай там. Чи вже скоро прийдуть ті гайдамаки, скажіть, пожалуста? Говорять люди, що ті вже повиганяють цих гвардійон-ців. Кажуть, ті гайдамаки нібито з наших таки людей, не кацапня...
Софія. 0Мовчить якийсь мент.) Гм! Добре, товариші, все буде, що ви хочете. Я записала отут, ми обсуди-мо. А тепер... (Підводиться.) Ви підете з цим товаришем, і з вами ще поговорять.
Селянин у кожусі. Так буде все? А бомагу нам якусь дасте?
Софія. Ні, бумаги не треба. Все буде й так...
Селяне. (Помалу встають, чухаються, мнуться, перешіптуються,— не певні.)
Софія. Тихоне, будь ласка, треба з товаришами побалакать докладніше про все. Ти розумієш? Поклич товариша Савченка, нехай він поговорить. Добре?
Тихон. Добре. Ходімте, товариші.
Селянин у кожусі. (Уклоняється Софії, за ним другі.) Прощавайте. Так нам уже там дадуть бомагу?
Софія. Там, там. Бувайте здорові. (Коли селяни виходять, сідає безпомічно, пускає руки по столі й стомлено сидить.)
• Входить Се м я н н і ков, (Оживлений, веселий. До Софії.) — Здравствуйте, хохландия милая. Вы до сих пор за работой? Молодчина вы, ей-богу. Да что вы такая будто кисленькая? А?
Софія. (Маха рукою.) Раджу не допитуватись.
Сємянніков. Что?
Софія. Раджу не допитуватись.
Сємянніков. Тьфу, черт. Да говорите вы, товарищ, по-человечески, ей-богу. Вот наказание Господне.
Софія. Вчіться розуміть. Я вам заявила ще з самого початку, що ні одного слова по-руськи ви од мене не почуєте. Ви живете на Україні й повинні знать її мову.
Сємянніков. Да на какого дьявола она мне нужна, ежели меня везде и я всех отлично понимаем и по-рус-ски? Зачем этот национализм, разъединение, не понимаю? Когда вы отделаетесь от этого буржуазного национального фетишизма? Такая вы славная, энергичная, умная, такая социалистка хорошая и... все портите этим своим украинофильством. Ну, да будем надеяться, это, наконец, выветрится. А дела наши подвигаются, товарищ.
Софія. Да?
Сємянніков. Буржуи снесли сегодня миллиончик. Затем получена мануфактура. Я думаю предложить комитету пустить весь миллион на организацию работ для безработных. Необходимо реквизовать все особняки под больницы и школы. Эх, ежели бы поскорее нам всю разруху уладить, да за творческую работу приняться. А, товарищ? Да почистить как следует публику нашу. Жулья ведь набилось к нам. Лезут подлецы как мухи на мед и компрометируют, мерзавцы. И мало, мало интелигент-ных, культурных сил. А дело громадное, великое дело, товарищ. Дух захватывает...
Швидко входить Сорокін. (До Семяннікова.) — Наконец вас поймал. Здравствуйте. (Софії.). Здравствуйте, товарищ.
Сємянніков. В чем дело? Что случилось?
Сорокін. Ничего особеннаго. Вы мне нужны.
Входить Тихон.
Сємянніков. Сейчас, я хотел вот с товарищем.
Сор о к і н. (Рішуче одводитъ убік, тихо.) Наши разбиты. Украинцы и немцы в десяти верстах от города. Могут сейчас быть здесь. Только что приехал Васильев. Он еле спасся.
Сємянніков. (Свистить.) Да ведь он хвастал, что...
С о р о к і н. Эх, говорил я... Ну, да что там! Надо немедленно созвать комитет. Да не всех, украинцев к черту. Из-за них все и вышло. В последний момент, подлецы, затеяли ссору с нашими по поводу каких-то своих национальных требований, и это погубило всех. Пока мы ссорились, гайдамаки обошли со всех сторон и ударили. Ну, погодите вы, хохлы, я вам покажу. И эти тоже могут что-нибудь подобное устроить.