Лайза (зухвало). Ви б залишили записочку про каву для місіс Пірс, бо я їй нічого не перекажу.
Гіґінс (сухо). Прокляття на місіс Пірс, на каву і на вас, і (нестримано) хай буде проклята моя власна дурість, що я так щедро тратив своє тяжким трудом призбиране знання та ще коштовний скарб моєї турботи й приязні на безсердечну задрипанку з вулиці! (Виходить із підкреслено добропристойною гідністю, але, не втерпівши, щосили хряскає дверима).
Елайза опускається навколішки на килимок біля каміна й шукає персня. Знайшовши, роздумує хвильку, що з ним робити. Врешті кидає його на десертний таріль і в шаленій лютості біжить нагору. Умеблювання Елайзиної кімнати зросло: тут з’явилася чимала одежна шафа і розкішний туалетний столик. Вона входить і вмикає світло. Підходить до шафи, відчиняє її і дістає сукню для прогулянок, капелюха та пару туфель, кидаючи все це на ліжко. Скидає з себе вечірню сукню й туфлі, тоді бере з шафи обшиті оксамитом плічка, дбайливо вішає на них вечірню сукню й чіпляє плічка з сукнею у шафі, захряскуючи двері. Надягає туфлі, сукню й капелюха — все для прогулянки. Бере з туалетного столика свого наручного годинника й прикріплює його на зап’ясті. Натягує на руки рукавички, бере свою сумочку й зазирає до неї, щоб переконатися, чи є там гаманець, а тоді чіпляє собі на зап’ясток. Рушає до дверей, кожним своїм рухом виказуючи люту рішучість. Востаннє дивиться на себе в дзеркало. Зненацька показує сама собі язика, а тоді виходить із кімнати, вимкнувши електричне світло біля дверей.
Тим часом надворі, на вулиці, безнадійно закоханий Фредді Ейнсфорд-Гіл видивляється на вікна третього поверху, одне з котрих досі світиться.
Світло гасне.
Фредді. Добраніч, люба, люба, люба...
Виходить Елайза, добряче грюкнувши дверима.
Лайза. І що це ви тут робите?
Фредді. Нічого. Чи не кожну ніч я простоюю тут. Це єдине місце, де я почуваюся щасливим. Не смійтеся з мене, міс Дулитл!
Лайза. Не звіть мене «міс Дулитл», чуєте? «Лайза» цілком згодиться для мене. (Не витримує і хапає його за плечі). Фредді, ви не вважаєте мене за безсердечну задрипанку з вулиці, правда ж, ні?
Фредді. О ні, ні, люба! Як це вам спало таке на думку? Ви ж найгарніша, найдорожча...
Він втрачає всяке самовладання й засипає її поцілунками. Вона, спрагла співчуття, відповідає йому. Обоє завмирають в обіймах. З’являється підстаркуватий констебль.
Констебль (обурено). Ану! Ану ж! Ану ж бо!
Закохані квапливо пускають одне одного.
Фредді. Перепрошую, констеблю! Ми ж оце щойно заручилися.
Обоє тікають геть. Констебль хитає головою, згадуючи свої власні зальоти й розмірковуючи над марнотою людських надій. Несквапною професійною ходою рушає в протилежний бік. Закохані втікачі потрапляють до Кавендіш-скверу. Тут вони зупиняються обміркувати, куди податися далі.
Лайза (захекано). Не дуже я його злякалася, того поліцая. Але ви відповіли йому як слід.
Фредді. Сподіваюсь, я не збив вас з вашої путі, адже ви кудись хотіли йти. А куди саме?
Лайза. До річки.
Фредді. Чого?
Лайза. Зробити в ній дірку.
Фредді (жахнувшись). Елайзо, люба, що це ви? Що сталось?
Лайза. Та дарма. Тепер вже це не має значення. Адже на всьому світі нікогісінько немає, тільки ми двоє, правда?
Фредді. Ані душі.
Вони дозволяють собі ще раз поцілуватися, і знов їх полохає констебль — цього разу набагато молодший.
2-и й Констебль. Ану ж, ви двоє! Це що таке? Як ви думаєте, де ви знаходитеся? Ану забирайтеся звідсіля: беріть ноги на плечі та гайда!
Фредді. Як ви скажете, пане, — беремо ноги на плечі!
Вони знов біжать і потрапляють до Гановер-скверу; тут зупиняються, аби ще раз порадитись.
Фредді. Ніколи не думав, що з поліцаїв такі жахливі ханжі.
Лайза. Це їхня робота — ганяти дівчат з вулиць.
Фредді. Кудись нам треба прибитися. Не тинятися ж нам по вулицях цілу ніч!
Лайза. А чом би й ні? Про мене, то це просто чудово: вік тинялася б отак!
Фредді. Ох, люба!
Вони цілуються знов, не завваживши, що стиха під’їхало й зупинилося таксі.
Водій. Може, я підвіз би вас із леді кудись, пане?
Вони злякано відсторонюються одне від одного.
Лайза. Ой, Фредді, таксі! Саме те, що нам треба.
Фредді. Але, хай йому всячина, я не маю грошей.
Лайза. Зате я маю чимало. Полковник гадає, що не можна виходити на вулицю без десятка фунтів у кишені. Слухай! Ми їздитимемо в таксі цілу ніч, а вранці я завітаю до місіс Гіґінс — спитати поради, що мені робити. Я все вам розповім у таксі. А поліція там нас не зачепить.
Фредді. Чудесно! Потрясно! (До водія). Вімблдонський пустир! (Їдуть геть).
Дія п’ята
Вітальня місіс Гіґінс. Як і першого разу, вона сидить за письмовим столом. Заходить покоївка.
Покоївка (від порога). Містер Генрі, мем, у холі з полковником Пікерінґом.
Місіс Гіґінс. Ну, то ведіть їх нагору.
Покоївка. Вони засіли за телефон, мем. Дзвонять у поліцію, здається.
Місіс Гіґінс. Що?!
Покоївка (трохи підступивши до господині й стишивши голос). Містер Генрі сам на себе не схожий, мем. Я подумала: треба б вам сказати.
Місіс Гіґінс. Коли б ви мені сказали, що містер Генрі сам на себе схожий, я б тоді здивувалася дужче. Скажіть їм, хай ідуть сюди, коли скінчать з поліцією. Певне, він щось загубив.
Покоївка. Добре, мем. (Рушає).
Місіс Гіґінс. Та спершу підніміться нагору й попередьте міс Дулитл, що містер Генрі й полковник тут. Попросіть її, щоб не сходила вниз, поки я не пошлю по неї.
Покоївка. Добре, мем.
Гіґінс удирається до кімнати. Він і справді, як сказала покоївка, сам на себе не схожий.
Гіґінс. Слухай, мамо: це ж чортівня якась!
Місіс Гіґінс. Так, любий. Доброго ранку. (Він стримує свою нетерплячість і цілує матір, а покоївка тим
часом виходить). Що скоїлось?
Гіґінс. Елайза дременула геть.
Місіс Гіґінс (спокійно, не відриваючись від свого писання). Либонь, ти налякав її.
Гіґінс. Налякав її! Дурниці! Вчорашньої ночі ми, як завжди, залишили її, щоб вона повимикала світло і все таке, а вона, замість лягти спати, перевдяглася та й подалася геть. Ліжко її лишилось неторкане. Десь перед сьомою вранці вона приїхала в таксі забрати свої речі, й та дурепа місіс Пірс, не сказавши мені й слова, віддала їй усе! Що мені тепер робити?
Місіс Гіґінс. Мабуть, обходитися без неї, Генрі. Дівчина має повне право піти собі — коли завгодно й куди завгодно.
Гіґінс (неуважливо ходячи туди-сюди по кімнаті). Але ж я не можу нічого знайти! Я не пам’ятаю, про що з ким і на коли домовився. Я... (Входить Пікерінґ. Місіс Гіґінс кладе ручку й відсувається від столу).
Пікерінґ (тиснучи руку господині). Доброго ранку, місіс Гіґінс. Генрі вже сказав вам? (Сідає на отоманку).