Вам, здається, набридла мова бога? Вас пожирає нечисте бажання послухати про життя порочної жінки? Чи ім’я Клеопатри розбудило у вас цю цікавість? О, ви дурні! Клеопатра всього лише дитя, яке нянька карає лозиною. І я, піклуючись про благо ваших душ, хочу показати вам, як Цезар, який прийшов у Єгипет шукати Помпея, знайшов Клеопатру; і як прийняв він у подарунок цей качан капусти, що колись був головою Помпея; і що сталося між старим Цезарем і царицею-дитиною, поки він не покинув Єгипет і не проклав собі переможний шлях до Риму, для того, щоб бути вбитим, так само як Помпей, людьми, в яких ще зберігся дух Помпея. Все це ви побачите і в невігластві своєму будете дивуватися тому, що за двадцять сторіч до ваших днів люди були такі ж самі, як і ви, жили, говорили, як ви, — не гірше і не ліпше, не мудріше і не дурніше. І ці дві тисячі років, що минули відтоді, — для мене, бога Ра, всього лише мить; і те, що називаєте сьогоднішнім днем, нічим не відрізняється від того дня, коли Цезар вперше ступив на землю мого народу. А тепер я покину вас, оскільки ви тупе плем’я і повчати вас — марна трата слів; і я не став би їх марнувати, не будь я богом, а природа богів така, що вони вічно борються з прахом і тьмою і своєю неперебутньою жагою божого вічно прагнуть викресати із праху і тьми нові і нові іскри життя і світла. Отже, сидіть спокійно на ваших кріслах і мовчіть, бо ви почуєте зараз мову людини, і, на вашу думку, то була велика людина. І не бійтеся, я більше не заговорю з вами; хай відкриють вам істинний перебіг історії ті, хто жив у ній. Прощавайте і не подумайте мені плескати в долоні!
Храм зникає в глибокому мороці.
Варіант прологу
Жовтнева ніч на сирійському кордоні Єгипту в кінці царювання XXXIII династії, 706 року за римським літочисленням, а за пізнішим християнським — 48 року до народження Христа. Перший виблиск місячної ночі, як великий сріблястий вогонь, з’являється на сході. Зорі й безхмарне небо — наші сучасники, тільки на дев’ятнадцять з половиною сторіч молодші, ніж якими ми їх знаємо; але з вигляду їхнього ви б цього не сказали. Під ними — два одворотні явища цивілізації: палац і солдати. Палац, стара низька сирійська будівля з вапнистої глини, не такий незугарний, як Букінгемський палац; а офіцери у дворі — значно цивілізованіші за теперішніх англійських офіцерів; вони, наприклад, не викопують своїх померлих ворогів і не глумляться над ними, як то ми викопали Кромвеля і Магді. Військові, про яких тут мовиться, складають дві групи: одна захопилася грою свого начальника Бельзенора, воїна років п’ятдесяти, спис якого лежить на землі біля нього; він нагнувся, граючи в кості з молодим хитрого вигляду перським найманцем; друга група зібралась навколо воїна, який щойно закінчив розповідати непристойний анекдот (що й досі має великий успіх в англійських казармах), від якого гучно регочуть солдати. Їх дванадцять чоловік, усі високоаристократичні молоді єгипетські офіцери, добре озброєні, в чудових військових обладунках, зовсім не схожі на англійців у тому, що не соромляться і не почуваються ніяково у своїй професійній одежі; навпаки, швидше погордливо-показні у своїй войовничості, ніби особливої надаючи ціни тому, що належать до військової касти.
Бельзенор — типовий ветеран, невтомний і свавільний, здібний і спритний, коли потрібна груба сила; безпорадний і несміливий — коли та сила непотрібна; це чудовий сержант, некомпетентний генерал і жалюгідний диктатор. Якби він мав впливові зв’язки, то його використала б сучасна європейська держава в оцих двох останніх ролях, зважаючи на його успіх в ролі першій. Жалюгідний саме тепер, зважаючи на те, що Юлій Цезар напав на його країну. Не знаючи цього, він захопився своєю грою з персом, котрого, як чужинця, вважав за цілком здатного на шахрайство.
Його підлеглі — здебільшого вродливі молоді хлопці; цікавість, з якою вони ставляться до гри й до непристойного анекдота, цілком відзначає їхні головні інтереси життя. Їхні списи сперті на стіну або лежать на землі напохваті. Ріг палацового двору створює трикутник, одна сторона якого — фронтон палацу з ухідними дверима, друга сторона — стіна з проходом для воріт. Оповідачі розташувалися з боку палацу; гравці — з боку воріт. Коло воріт під стіною стоїть кам’яна тумба, досить висока, щоб дати змогу вартовому нубійцеві, що стоїть на ній, дивитися через стіну. Двір освітлений смолоскипом, що заткнутий у стіну. У ту мить, коли сміх гурту, що оточує оповідача, завмирає, перс, який стоїть навколішках, виграє очки і хапає ставку, що лежить перед ним на землі.
Бельзенор. Клянусь Апісом, персе, твої боги доброзичливі до тебе.
Перс. Спробуйте ще раз, о капітане. Вдвоє або квит!
Бельзенор. Ні, досить. Мені не щастить!
Вартовий (урівноважуючи свого кидального списа в той час, як сам дивиться через стіну). Стій! Хто йде?
Вони всі здригаються, прислухаючись. Незнайомий голос відповідає знадвору.
Голос. Посланець з поганими звістками.
Бельзенор (звертаючись до вартового). Пропусти його.
Вартовий (ставлячи на землю свого списа). Наблизься, о посланцю з поганою звісткою.
Бельзенор (ховаючи в кишеню кості для гри й піднімаючи свого списа). Приймім цього чоловіка з пошаною. Він несе погані звістки.
Варта хапає свої мечі і стовплюється коло воріт, залишаючи прохід для прибулого.
Перс (встаючи з колін). Хіба погані звістки в такій пошані?
Бельзенор. О, варваре персе, вислухай мої пояснення. В Єгипті посланця з добрими звістками приносять богам у жертву на знак подяки; але жодний бог не прийме крови вісника зла. Коли у нас є добрі вісті — ми стараємося послати їх устами найдешевшого раба, якого тільки можна знайти. Погані ж вісті посилають через молодих дворян, які прагнуть дістати відзнаки. (Вони приєднуються до тих, що коло воріт).
Вартовий. Проходь, о юний воїне, і схили голову в домі цариці.
Голос. Піди й помасти свого кидального списа свинячим салом, о чорномазий, бо ще не настане ранок, як римляни примусять тебе глитати його аж до самого держака.
Той, що говорить — білявий чепурун, одягнутий інакше, ніж варта, але не менш екстраваґантно, — проходить, сміючись, у ворота. Він трохи понівечений у бою; ліве рамено йому забинтоване й світить крізь розірваний рукав. У правій руці він несе римського меча в піхвах. Він іде через двір з погордливим виглядом, праворуч його йде перс, ліворуч — Бельзенор, варта товпиться за ним.