Перс. Вислухай мене, Бельзеноре.
Бельзенор. Говори, о мудрий понад роки свої.
Перс. Брат Клеопатрин, Птоломей, ворогує з нею. Продамо її йому.
Варта. О, лукавий! О, змій!
Бельзенор. Ми не сміємо. Ми нащадки богів, а Клеопатра — нащадок ріки Нілу; і землі наших батьків не родитимуть більше зерно, якщо Ніл не підніметься, щоб оросити їх. Без дарів наших батьків нам довелося б жити собачим життям.
Перс. Це правда. Вартовий цариці не може прожити на свою платню. Але вислухайте мене далі, о ви, нащадки Озіріса.
Варта. Говори, о мудрий. Вислухайте змієм народженого!
Перс. Хіба не правду казав я вам раніше про Цезаря, коли ви гадали, що я сміявся з вас?
Варта. Правду, правду!
Бельзенор (неохоче це припускаючи). Так каже БелАфріс.
Перс. Так вислухайте про нього ще. Цей Цезар дуже любить жінок: він їх робить своїми приятельками й порадницями.
Бельзенор. Фу! Це правління жінок буде загибеллю для Єгипту.
Перс. Хай це краще буде загибеллю для Риму! Цезар тепер старіє: йому за п’ятдесят, і він стомлений трудами й боями, надто старий для молодих жінок, а старі жінки надто розумні, щоб боготворити його.
Бел-Афріс. Стережися, персе, Цезар до цього часу вже настільки наблизився до нас, що може тебе почути.
Перс. Клеопатра ще не жінка і не розумна. Але вона вже тривожить мудрість мужів.
Бельзенор. Так, це тому, що вона нащадок ріки Нілу, котеня священної білої кішки. Ну, і що далі?
Перс. Продайте її таємно Птоломеєві, а потім запропонуємо себе Цезареві, як охотники, які ладні битися, щоб скинути її брата і врятувати нашу царицю, велику онуку Нілу.
Варта. О, зміюко!
Перс. Він вислухає нас, якщо ми прийдемо до нього і розповімо про її красу. Він переможе і вб’є її брата й буде царювати в Єгипті з Клеопатрою, своєю царицею. Ми ж будемо її вартою.
Варта. О, найлукавіший з усіх зміїв! О, диво! О, мудрість!
Бел-Афріс. Він прибуде сюди перш, ніж ти скінчиш базікати, о, словоблуде!
Бельзенор. Це правда! (Переляканий гомін у палаці перебиває його). Хутчіш, уже тікають. Охороняйте двері! (Вони кидаються до дверей і утворюють перед ними огорожу із списів. Натовп із прислужниць і няньок схвильовано виходить із дверей. Передні відступають перед списами і кричать заднім, щоб не тиснули. Голос Бельзенора покриває гармидер). Назад! Назад у палац, негідне бидло!
Варта. Назад, негідне бидло!
Бельзенор. Пришліть нам Фтататіту, головну няню цариці.
Жінки (гукаючи в палац). Фтататіто, Фтататіто! Іди, іди сюди! Поговори з Бельзенором.
Одна з жінок. О, відступіться ж! Ви штовхаєте мене на вістря списів!
На порозі з’являється височенна похмура жінка з обличчям, укритим мережею дрібненьких зморщок, зі старими великими і розумними очима; у неї м’язисті руки, вона дуже рослява, дуже сильна, з ротом, як у гончака, і з щелепами бульдога. Вона одягнута як особа, що має вагу в палаці, і зухвало дивиться воїнам в обличчя.
Фтататіта. Дайте дорогу головній няні цариці!
Бельзенор (з урочистою зухвалістю). Фтататіто, я — Бельзенор, начальник варти цариці, нащадок богів!
Фтататіта (відповідаючи теж з зухвалістю і з зацікавленням). Бельзеноре, я — Фтататіта, головна няня цариці; і твої божественні предки пишалися тим, що їх відображали на стінах пірамід тих царів, яким мої предки служили. (Жінки радіючи сміються).
Бельзенор (з похмурим гумором). Фтататіто, дочко довгоязикого, вертоокого хамелеона, римляни коло порога. (Крик жаху з боку жінок; вони тікали б, коли б не списи). Навіть нащадки богів не можуть противитися їм, бо в них кожний чоловік має по сім рук і в кожній руці — по сім списів. Кров у їхніх жилах — кипляче живе срібло, а їхні жінки стають матерями протягом трьох годин, і їх убивають і з’їдають наступного дня.
Жінки тремтять з жаху. Фтататіта, з презирством до них і до воїнів, проштовхується крізь натовп і без ніякого ляку дивиться просто на вістря списів.
Фтататіта. Тоді тікайте й рятуйтесь, о, полохливі сини дешевих глиняних богів, яких продають рибні перекупки; ми вже самі дамо собі раду.
Бельзенор. Але не раніше ніж виконаєте наш наказ, о, жах людського роду! Приведіть нам Клеопатру-царицю й тоді йдіть, куди хочете.
Фтататіта (глузливо сміється). Тепер я знаю, чому боги відняли її у нас. (Вартові здригаються й дивляться один на одного). Знайте, пришелепуваті воїни, що цариця зникла через годину по заході сонця.
Бельзенор (люто). Відьмо! Ти сховала її, щоб продати Цезареві або її братові. (Він хапає її за ліву руку й тягне за допомогою кількох солдатів на середину двору; там, коли вони кидають її на коліна, він витягає смертоносного вигляду ніж). Де вона? Де вона? Або... (погрожує перерізати її горло).
Фтататіта (дико). Тільки торкнися мене, собако, і Ніл не підніметься на твоїх полях сім раз по сім років, і буде голод.
Бельзенор (зляканий, з відчаєм). Я принесу жертви. Я буду платити. Або — стій. (До перса). Ти, о, найлукавіший, землі твого батька лежать далеко від Нілу. Убий ти її!
Перс (погрожує їй своїм ножем). Персія має лише одного бога, проте він любить кров старих жінок. Де Клеопатра?
Фтататіта. Персе, присягаюся життям Озіріса, я не знаю. Я пробирала її за те, що вона накликала на нас чорні дні своїми розмовами зі священними кішками і тим, що носила їх на руках. Я сказала їй, що, коли прийдуть римляни, її залишать тут саму, і це буде їй кара за її неслухняність. А тепер вона пішла... утекла... зникла. Я кажу правду. Закликаю Озіріса в свідки...
Жінки (догідливо стверджують). Вона каже правду, о, Бельзеноре.
Бельзенор. Ви налякали дитину: вона сховалась. Шукайте... швидше... до палацу... обшукайте всі закутки!
Варта, що її веде Бельзенор, прочищає собі дорогу крізь натовп жінок, що тікають воротами, рятуючись від небезпеки.
Фтататіта (кричить). Нечестивство. Чоловіки в кімнатах цариці! Неч... (її голос завмирає в ту мить, коли перс прикладає їй ножа до горла).
Бел-Афріс (кладе руку на ліве плече Фтататіти). Помилуй її ще на мить, персе. (Звертається до Фтататіти вельми багатозначно). Мати, твої боги або сплять, або пішли на полювання, а меч коло твого горла. Проведи нас до місця, де сховано царицю, і ти житимеш.
Фтататіта (зневажливо). Хто зупинить меча в руках дурня, якщо великі боги туди його вклали? Вислухайте мене ви, нерозумні юнаки. Клеопатра боїться мене; але вона боїться римлян ще більше. Є лише одна сила, що важить в її очах, могутніша за гнів її няні і жорстокість Цезаря; це — могутність сфінкса, що сидить в пустелі і стереже шлях до моря. Вона пошепки передає на вухо священним кішкам те, що хоче сказати сфінксові, і в день свого народження приносить йому жертви й покриває його маковими квітками. А тому йдіть у пустелю й шукайте Клеопатру під тінню сфінкса; і коли вам дороге життя — глядіть, щоб з нею не трапилося нічого поганого.