Берджес (гучно протестуючи). Як? Канді теж збожеволіла?! Оце так! (Він перетинає усю кімнату, прямуючи до каміна, гнівно протестуючи, зупиняється і вибиває об решітку попіл з люльки).
Морелл з безнадійним виглядом сідає за стіл, опускає голову, аби не бачили виразу його обличчя, і міцно сплітає пальці рук, щоб не тремтіли.
Кандіда (до Морелла, сміючись і з полегкістю). То ти тільки вражений! Тільки й того? Які ж ви усі залежні від умовностей, люди з незалежними поглядами! (Вона сідає на бильце крісла, потішена тим, що сказала.)
Берджес. Послухай, Канді, поводься пристойно. Що про тебе подумає містер Марчбенкс?
Кандіда. Ось що випливає з повчань Джеймса, який каже, що треба жити своїм розумом, не лукавити, побоюючись того, що можуть подумати про тебе інші люди. І все котиться як по маслу, поки я думаю те саме, що думає він. Але ось, — варто було мені подумати щось інше, — і подивіться на нього! Ви тільки подивіться! (Вельми потішена, вона показує на Морелла).
Юджин кидає погляд на Морелла й тої ж миті притискає руку до серця, буцімто відчув гострий біль. Він сідає на канапу з виглядом людини, яка щойно стала свідком трагедії.
Берджес (біля каміна). І справді, Джеймсе, у вас сьогодні далеко не такий поважний вигляд, як завжди.
Морелл (зі сміхом, схожим на схлипування). Гадаю, ні. Прошу всіх пробачити мені. Я не усвідомлював, що опинився у центрі уваги. (Опановує себе). Ну гаразд, гаразд, гаразд! (Він знову рішуче сідає за стіл і з бадьорим виглядом береться до роботи).
Кандіда (підходить до канапи і сідає поруч з Марчбенксом, перебуваючи у тому ж таки жартівливому настрої). Ну, Юджине, чому ви такий сумний? Може, вас примусила плакати цибуля?
Марчбенкс (тихо, до неї). Ні, ваша жорстокість. Ненавиджу жорстокість. Це жахливо — бачити, як одна людина примушує іншу страждати.
Кандіда (іронічно поплескує його по плечу). Бідолашний хлопчик! Я повелася з ним жорстоко? Я змусила його чистити ці огидні червоні цибулини?!
Марчбенкс (палко). О, облиште, облиште, я мав на увазі не себе. Ви примусили його страшенно страждати. Я відчуваю його біль у своєму серці. Я знаю, що це не ваша вина, — так мало статися. Та не жартуйте із цим. Мені усередині щось обривається, коли ви отак мордуєте його і кепкуєте з нього.
Кандіда (спантеличено). Я мордую Джеймса? Яка нісенітниця, Юджине. Ото ви мастак перебільшувати! Дурненький! (Підводиться і стривожено прямує до столу). Годі тобі працювати, любий. Іди до нас побалакати.
Морелл (з гіркотою, втім, ніжно). Ні, ні, я не вмію говорити, я можу лиш проповідувати.
Кандіда (погладжуючи його по руці). Що ж, іди прочитай нам проповідь.
Берджес (рішуче протестує). О ні, Канді, цього ще тільки бракувало!
Заходить Лексі Мілл, стривожений і заклопотаний.
Лексі (поспішає поздоровкатися з Кандідою). Як ся маєте, місіс Морелл? Радий знову бачити вас дома.
Кандіда. Дякую, Лексі. Ви знайомі з Юджином, чи не так?
Лексі. О так. Як ся маєте, Марчбенксе?
Марчбенкс. Дякую, чудово.
Лексі (до Морелла). Я щойно повернувся з гільдії святого Матфея. Вони там у повному сум’ятті через вашу телеграму.
Кандіда. А що ти їм телеграфував, Джеймсе?
Лексі (до Кандіди). Містер Морелл мав виступати перед ними сьогодні ввечері. Вони орендували велику залу на Мерстріт і витратили чималі гроші на плакати. А Морелл сповістив їх телеграмою, що сьогодні не зможе приїхати. Це було для них наче грім з ясного неба.
Кандіда (вражена і починає підозрювати, що тут щось негаразд). Відмовився від обіцянки виступити?
Берджес. Схоже, це з ним таке вперше у житті, еге ж, Канді?
Лексі (до Морелла). Вони надумали послати вам термінову телеграму, аби дізнатися, чи не зміните ви свого рішення. Ви отримали її?
Морелл (ледве стримуючи нетерпіння). Так, так, отримав.
Лексі. Телеграма була зі сплаченою відповіддю.
Морелл. Так, я знаю. Я телеграфував, що сьогодні не можу.
Кандіда. Але чому, Джеймсе?
Морелл (мало не з люттю). Тому що не бажаю. Ці люди забувають, що я теж людина. Вони думають, що я така собі машина, що говорить, яку можна щовечора заводити задля їхнього задоволення. Невже я не можу провести один вечір дома з дружиною і друзями?
Усі вражені цим вибухом гніву, за винятком Юджина, вираз обличчя якого навіть не змінився.
Кандіда. Послухай, Джеймсе, не надавай значення тому, що я сказала, адже якщо ти не підеш, завтра тобі не даватимуть спокою докори сумління.
Лексі (ніяково, втім настійливо). Я, звичайно, розумію, що їхня вимога геть безпідставна, але ж вони телеграфували по всіх усюдах у пошуках іншого оратора, та не змогли знайти нікого, окрім голови ліги агностиків.
Морелл (жваво). Що ж, чудовий оратор, чого їм ще потрібно?
Лексі. Проте він настійливо твердить про несумісність соціалізму і християнства. Він зведе нанівець усе те хороше, що ми робимо. Звичайно, вам краще знати, але ж... (стенає плечима й прямує до каміна, де стоїть Берджес).
Кандіда (умовляючи). Прошу, Джеймсе, піди. Ми всі підемо.
Берджес (буркотливо). Послухай-но, Канді! Як на мене, то краще посидіти дома, зручно вмостившись біля коминка. Адже він там пробуде години зо дві, не більше.
Кандіда. Тобі буде так само добре і на мітингу. Ми всі вмостимося на трибуні, як поважні персони.
Марчбенкс (перелякано). Прошу, тільки не на трибуні — ні, бо всі витріщатимуться на нас. Я так не можу. Я сяду десь позаду, подалі від їхніх поглядів.
Кандіда. Не бійтесь, вони будуть так витріщатися на Джеймса, що й не помітять вас.
Морелл. Хвороба Проссі — еге ж, Кандідо?
Кандіда (весело). Так, хвороба Проссі.
Берджес (зацікавився). Хвороба Проссі? Про що це ви, Джеймсе?
Морелл (не зважаючи на нього, устає, йде до дверей і, відчинивши їх, владно гукає). Міс Гарнетт!
Прозерпіна (віддалік). Так, містере Морелл, іду.
Усі чекають, за винятком Берджеса, який крадькома звертається до Лексі.
Берджес. Послухайте-но, містере Мілл, а на що хворіє Проссі? Що з нею таке?
Лексі (конфіденційно). Далебі, не знаю. Вона якось дивно розмовляла зі мною сьогодні вранці. У мене таке враження, що вона трошки несповна розуму.
Берджес (сторопіло). Що? Певно, ця штука заразна! Четверо в одному домі!
Прозерпіна (з’являється на порозі). Що таке, містере Морелл?
Морелл. Телеграфуйте до гільдії святого Матфея, що я приїду.