Морелл (рішуче відсторонюючи його). Кожен сам за себе, Юджине. Зараз їй належить вибирати між нами.
Кандіда повертається. Юджин задкує до канапи, немов провинний школяр.
Кандіда (стає поміж них і звертається до Юджи-на). Ви шкодуєте про свій вчинок?
Марчбенкс (палко). Так, від щирого серця.
Кандіда. Гаразд, я пробачаю вам. А зараз ідіть спати, як маленький слухняний хлопчик. Я хочу поговорити про вас із Джеймсом.
Марчбенкс (заціпеніло зводиться на ноги). О, я не можу зробити цього, Морелле! Я мушу залишатися тут. Я звідси нікуди не піду. Скажіть їй.
Кандіда (її підозра справджується). Сказати мені? Що сказати? (Він відводить погляд, намагаючись не дивитися їй у вічі. Вона обертається і з німим запитанням дивиться на Морелла).
Морелл (готуючись до можливої катастрофи). Мені нічого сказати їй, окрім. (при цьому його голос стає глибоким і в ньому вчуваються нотки зворушливої ніжности) того, що вона мій найбільший скарб на землі — якщо вона справді моя.
Кандіда (прохолодно, ображена тим, що він вдається до свого ораторського тону і ставиться до неї так, буцімто вона аудиторія гільдії святого Матфея). Я не сумніваюсь, що Юджин може сказати мені аж ніяк не менше, якщо до сказаного додати нічого.
Марчбенкс (збентежено). Морелле, вона сміється з нас обох.
Морелл (готовий обуритися). Тут нема над чим сміятися. Хіба ти смієшся над нами, Кандідо?
Кандіда (з ледве стримуваним гнівом). Юджин дуже меткий, Джеймсе, — я сподіваюсь, зараз найліпша нагода посміятися, однак я не впевнена, що мені не доведеться всерйоз розсердитися. (Іде до каміна і зупиняється, спершись рукою об камінну дошку і поставивши ногу на решітку, тоді як Юджин тихцем підходить до Морелла й смикає його за рукав).
Марчбенкс (шепоче). Зупиніться, Морелле, не будемо нічого говорити.
Морелл (відштовхує Юджина, навіть не глянувши на нього). Сподіваюсь, це не погроза, Кандідо?
Кандіда (із неприхованим застереженням). Стережися, Джеймсе! Юджине, я просила вас піти. Ви ідете?
Морелл (тупаючи ногою). Він нікуди не піде! Я хочу, аби він залишився.
Марчбенкс. Я піду. Я зроблю усе, що вона хоче. (Повертається до дверей, щоб іти).
Кандіда. Зупиніться!
Юджин підкоряється.
Хіба ви не чули, що Джеймс сказав, аби ви зупинилися? Тут господар Джеймс. Невже ви цього не знаєте?
Марчбенкс (спалахує гнівом проти тиранії, притаманним юному поетові). За яким це правом він тут господар?
Кандіда (спокійно). Скажи йому, Джеймсе.
Морелл (ніяковіючи). Люба, я не знаю, за яким правом я тут господар. Я не претендую на такі права.
Кандіда (з безмірним докором). Ти не знаєш! О, Джеймсе! Джеймсе! (Дивлячись у задумі на Юджина). Ну, а ви, Юджине, усвідомлюєте це?
Юджин безпорадно хитає головою, не наважуючись поглянути на неї.
Ні, ви занадто молоді. Гаразд, я дозволяю вам залишитися. Залишитися, щоб навчатися. (Вона відходить від каміна і стає між ними). Ну, Джеймсе, у чому річ? Ну ж бо, розкажи.
Марчбенкс (уривчасто шепоче до Морелла). Не розказуйте!
Кандіда. Ну ж, починай.
Морелл (повільно). Я хотів обережно підготувати тебе, Кандідо, аби не виникло жодних непорозумінь.
Кандіда. Так, любий, я переконана, що ти саме цього хотів. Однак це не має значення. Я зрозумію тебе так, як треба.
Морелл. Отже. Е-е. (Вагається, намагаючись придумати грунтовне пояснення, яке, на його думку, мало б вийти переконливим).
Кандіда. Ну то що?
Морелл (випалює навпростець). Юджин стверджує, що ти закохана в нього.
Марчбенкс (несамовито). Ні, ні, ні, ні — ніколи! Я цього не казав, місіс Морелл, це неправда! Я сказав, що я люблю вас. Я сказав, що я розумію вас, а от він не може зрозуміти вас. І усе оце я говорив не після того, що сталося тут, біля каміна, — повірте мені на слові, це було сьогодні вранці.
Кандіда (усвідомлюючи). Сьогодні вранці!
Марчбенкс. Так. (Дивиться на неї з благанням про довіру, а потім додає просто). Так ось чому мій комір мав такий жалюгідний вигляд.
Кандіда. Ваш комір? (Вона раптово починає усвідомлювати зміст його слів і, вражена, обертається до Морелла). О Джеймсе, невже ти...? (Замовкає).
Морелл (присоромлений). Ти знаєш, Кандідо, я не завжди можу приборкувати свій норов. А він сказав (здригаючись), що ти зневажаєш мене у серці своєму.
Кандіда (рвучко обертається до Юджина). Ви так сказали?
Марчбенкс (перелякано). Ні.
Кандіда (майже з люттю). Отже, Джеймс щойно збрехав мені? Ви це мали на увазі?
Марчбенкс. Ні, ні. Я... я... (у відчаї випалює). Це Давидова дружина. І це було не дома. Це було, коли вона бачила, як він танцює перед усім народом.
Морелл (хапається за підказку зі спритністю удатного сперечальника). Танцює перед усім народом, Кандідо, і думає, що він зачіпає їхні серця своїм мистецтвом, тоді як вони страждають тільки... від тієї ж хвороби, що й Проссі. (Кандіда хотіла було запротестувати, та він піднімає руку, аби змусити її мовчати). Не намагайся удавати з себе обурену, Кандідо!
Кандіда. Удавати!
Морелл (продовжує). Юджин правий. Як ти мені сказала кілька годин тому, він завжди правий! Він не каже нічого, що ти не говорила б ліпше за нього. Він поет, який бачить усе, а я бідний піп, котрий не розуміє нічого.
Кандіда (з розкаянням). І ти надаєш значення тому, що каже цей божевільний хлопчисько, тому що я жартома кажу щось подібне?
Морелл. Цей божевільний хлопчисько може говорити з натхненням дитини й мудрістю змії. Він казав, що ти належиш йому, а не мені; і, правий він чи неправий, я починаю боятися, що це може виявитися правдою. Я не хочу гризти себе сумнівами й підозрами. Я не хочу жити поруч з тобою і щось приховувати від тебе. Я не хочу піддавати себе принизливим тортурам ревнощів. Ми домовилися з ним, він і я, що ти вибереш одного з нас. Я чекаю на твоє рішення.
Кандіда (поволі робить крок назад із запеклим серцем через цю риторику, попри щире почуття, що вчувається в ній). Он як! Отже, мені доведеться вибирати! Я припускаю, що це питання цілком вирішене і я неодмінно повинна належати одному з вас?
Морелл (твердо). Неодмінно. Ти повинна зробити остаточний вибір.
Марчбенкс (схвильовано). Морелле, ви не розумієте: вона хоче сказати, що належить сама собі.