Побачивши незнайомця, він зупиняється біля дверей, а потім обережно боком ступає уздовж стіни до протилежного краю кімнати.
Морелл (заходить до кімнати). Ходімо. Принаймні, чверть години ви можете приділити нам. Оце мій тесть. Містер Берджес — містер Марчбенкс.
Марчбенкс (нервово притискається до книжкової шафи). Радий познайомитися з вами, сер.
Берджес (прямує до нього через кімнату з почуттям великої приязні, в той час як Морелл підходить до Кандіди, яка стоїть біля каміна). А я просто щасливий познайомитися з вами, містере Марчбенксе. (Примушує його обмінятися рукотисканням). Як вам така погода? Сподіваюсь, ви не дозволяєте Джеймсові забивати вам голову усілякими безглуздими ідеями?
Марчбенкс. Безглуздими ідеями? А, ви маєте на увазі соціалізм? Ні.
Берджес. От і добре. (Знову дивиться на годинник). Але нічого не вдієш — я мушу іти. Вам зі мною не по дорозі, містер Марчбенкс?
Марчбенкс. А ви у який бік ідете?
Берджес. До станції Вікторія-парк. Потяг до Сіті йде о дванадцятій двадцять п’ять.
Морелл. Дурниці. Сподіваюсь, Юджин залишиться з нами снідати.
Марчбенкс (схвильовано перепрошуючи). Ні. я. я.
Берджес. Гаразд, гаразд, я не наполягаю. Звичайно ж, вам хотілося б поснідати з Канді. Сподіваюсь, ви коли-небудь пообідаєте зі мною у клубі «Фрімен Фаундерз», що у Нортон Фолгейт.
Марчбенкс. Дякую вам, містере Берджес. А де цей Нортон Фолгейт? Часом, не у Серреї? (Берджес захлинається від сміху у невимовному захваті.)
Кандіда (поспішає на допомогу). Тату, якщо ти зараз же не підеш, запізнишся на потяг. Приходь опівдні, тоді й розкажеш Марчбенксові, де знайти твій клуб.
Берджес (нестримно регоче). У Серреї! Ні, ви чули таке?! Непогано, еге ж? Я ще не зустрічав людини, яка б не знала, де розташований Нортон Фолгейт. (Ніяковіє через власну нестриманість). До побачення, містере Марчбенкс. Я знаю, ваше високе виховання не дозволить вам осудити мене за мої жартівливі вихватки. (Знову простягає йому руку).
Марчбенкс (різко й нервово хапає простягнуту руку). Ні, жодним чином.
Берджес. Ну, до побачення, Канді. Я завітаю пізніше. Бувайте, Джеймсе.
Морелл. Таки біжите?
Берджес. Та ви не метушіться. (Виходить з почуттям незворушної благодушности).
Морелл. Я проведу вас. (Виходить слідом за ним).
Юджин проводжає їх переляканими поглядом, затамувавши подих, аж поки Берджес не зникає за дверима.
Кандіда (сміється). Ну, Юджине? (Юджин здригається, обертається і стрімко рушає до Кандіди, однак нерішуче зупиняється, зустрівшись очима з її насмішкуватим поглядом). Якої ви думки про мого батька?
Марчбенкс. Я... та ми ж тільки-но познайомились. Як на мене — вельми приємний старий джентльмен.
Кандіда (з легкою іронією). І ви підете з ним обідати в клубі «Фрімен Фаундерз», еге ж?
Марчбенкс (розгублено, сприймаючи усе цілком серйозно). Так, якщо вам це зробить приємність.
Кандіда (зворушена). Знаєте, Юджине, ви дуже милий хлопчик, дарма що дивакуватий. Якби ви покепкували з мого батька, я б не образилася, однак мені ви подобаєтеся навіть більше тому, що поводилися тактовно із ним.
Марчбенкс. А хіба я мав покепкувати? Здається, він сказав щось кумедне; проте я завжди так ніяковію у присутності незнайомців, а ще я ніколи не розумію жартів. Мені дуже шкода. (Сідає на канапу, спершись ліктями об коліна, і стискає скроні кулаками з безнадійно страдницьким виглядом).
Кандіда (добродушно торсає його). Та годі вже вам! Ви доросле дитя! Ви сьогодні якийсь не такий, як завжди. Чому ви були такий сумний, коли ми їхали у кебі?
Марчбенкс. Та так, пусте. Я просто розмірковував, скільки треба заплатити візникові. Я розумію, це цілковита дурниця, та ви не уявляєте, як я завжди розгублююсь і ніяковію, коли мені доводиться мати справу з незнайомими людьми. (Поквапливо і заспокійливо). Та все обійшлося: він радісно засяяв і зняв капелюха, коли Морелл дав йому два шилінги. А я ж був готовий запропонувати йому десять.
Входить Морелл, тримаючи у руках кілька листів і газет, що надійшли з денною поштою.
Кандіда. О, милий Джеймсе, він збирався дати візникові десять шилінгів! Десять шилінгів за три хвилини їзди! Що ви скажете!
Морелл (біля столу, переглядаючи листи). Не зважайте на неї, Марчбенксе. Інстинкт переплачування притаманний щедрим натурам; він кращий за інстинкт недоплачування і зустрічається не так уже й часто.
Марчбенкс (знову засмучується). Ні — легкодухість, невігластво. Місіс Морелл цілком права.
Кандіда. Певна річ, права. (Бере свій саквояж.) А тепер я мушу залишити вас наодинці із Джеймсом. Ви занадто поетична натура і навряд чи здатні уявити собі, в якому стані застає жінка свій дім після тритижневої відсутности. Дайте-но мені мій плед. (Юджин бере з канапи підперезаний ременями плед і подає їй. Вона бере плед лівою рукою, а саквояж тримає у правій). Тепер накиньте мені на руку пелерину. (Він підкоряється). Тепер подайте капелюха. (Він вкладає капелюх у ту руку, якою вона тримає саквояж). Тепер відчиніть двері. (Він кидається поперед неї і відчиняє двері). Дякую вам. (Вона виходить; Марчбенкс зачиняє двері).
Морелл (продовжує розбирати кореспонденцію на столі). Ви, звичайно ж, залишитеся снідати, Марчбенксе?
Марчбенкс (злякано). Я не повинен. (Кидає швидкий погляд на Морелла, однак одразу ж відводить очі, уникаючи його відвертого погляду, і додає з очевидною нещирістю). Тобто, я не можу.
Морелл. Ви хочете сказати, що не маєте бажання.
Марчбенкс (щиро). Ні, насправді, я б дуже хотів. Я вам дуже вдячний, але ж. але.
Морелл. Але-але-але-але... Нісенітниця! Якщо хочете залишитись, залишайтесь. Якщо вам ніяково, підіть прогулятися до парку, пишіть там вірші до пів на другу, а тоді приходьте і ми добряче поїмо.