Марчбенкс (без докорів сумління і каяття, з хлопчачою прямотою, що повстає проти красномовства Морелла). Це аж ніяк не примушує мене тремтіти. Радше відсутність цього в інших примушує мене тремтіти.
Морелл (подвоює силу свого красномовства, черпаючи натхнення у щирому почутті й упертості Марчбенкса). В такому разі допоможіть запалити це в них, у мені, але не гасіть. У майбутньому, коли ви будете таким же щасливим, як і я, я стану вашим істинним братом у вірі. Я допоможу вам повірити в те, що Бог створив для нас світ, якому заважає стати раєм лише наша власна нерозсудливість. Я допоможу вам повірити в те, що навіть найменша дещиця ваших зусиль сіє зерна щастя для великих жнив, які усі ми — навіть найбільш нікчемні серед нас — колись закінчимо. І нарешті, останнє, проте не менш важливе, — я допоможу вам повірити в те, що ваша дружина любить вас і щаслива у своєму домі. Ми потребуємо такої допомоги, Марчбенксе, ми постійно відчуваємо велику потребу в ній. Є так багато речей, які можуть примусити нас засумніватися — варто лиш дозволити сумнівам похитнути наш душевний спокій. Навіть у себе дома ми живемо немов у таборі, зусібіч оточеному ворожою армією сумнівів. Невже ви здатні стати зрадником і дозволити їм заволодіти мною?
Марчбенкс (з люттю озирає кімнату). І ось так вона живе у цьому домі? Жінка щедрої душі, яка прагне реальности, правди, свободи. А її тут начиняють метафорами, проповідями, заяложеними фразами, жалюгідною риторикою. Ви вважаєте, жіноча душа може жити вашим проповідницьким даром?
Морелл (уражений). Марчбенксе, з вами мені важко стримувати себе. Мій талант подібний до вашого, позаяк він взагалі має бодай якусь ціну. Цей талант — знаходити слова для божественної істини.
Марчбенкс (запально). Це дар марнослів’я, не більше й не менше! Але ж до чого тут істина? Ваш дар вправно молоти язиком має до неї не більше відношення, аніж гра на катеринці. Я ніколи не був у вашій церкві, але мені випадало бути присутнім на ваших політичних мітингах, і я спостерігав, як ви викликали так званий ентузіазм у зібрання: ви просто доводили людей до такого збудженого стану, що вони поводилися наче п’яні. А їхні дружини дивилися на них і дивувались тому, що ті перетворились на дурнів. О, це давня історія, про неї написано у Біблії. Мені здається, цар Давид з його нападами шаленства був дуже схожий на вас. (Добиває його цитатою). «Але дружина зневажала його у серці своєму...»
Морелл (гнівно). Забирайтесь з мого дому! Ви чуєте? (Загрозливо підступає до нього).
Марчбенкс (задкує до канапи). Дайте мені спокій! Не чіпайте мене! (Морелл щосили хапає його за комір. Марчбенкс зіщулюється, падає на канапу і несамовито кричить). Морелле, припиніть, якщо ви ударите мене, я заподію собі смерть! Я не витримаю цього! (Мало не істерично). Відпустіть мене! Заберіть від мене ваші руки!
Морелл (повільно, з вираженим презирством). Ви жалюгідне, легкодухе щеня. (Відпускає його). Забирайтеся, поки ви зо страху не вчинили істерики.
Марчбенкс (на канапі, задихаючись, проте відчуваючи полегкість від того, що Морелл забрав руки). Я вас не боюся! Навпаки, ви мене боїтеся.
Морелл (спокійно промовляє, стоячи над ним). Та невже?
Марчбенкс (із затятою упертістю). Саме так. (Морелл з презирством відвертається і йде. Юджин схоплюється і йде за ним слідом). Ви вважаєте, якщо я не можу терпіти грубого поводження із собою, якщо (тремтячим голосом) я здатен лиш на те, аби плакати, коли зустрічаюсь із насильством, якщо не можу зняти важку валізу з кеба, як це робите ви, якщо не можу побитися за вашу дружину, як п’яний матрос, — то це означає, що я вас боюся? Помиляєтесь! Якщо мені бракує того, що називають британською мужністю, то мені не властива й британська легкодухість: я не боюся попівських ідей. Я боротимуся з вашими ідеями. Я визволю її з рабського полону, в якому вони тримають її. Я здолаю їх своїми власними ідеями. Ви женете мене зі свого дому, тому що ви не наважуєтесь дозволити їй обирати між вашими і моїми ідеями. Ви боїтеся дозволити мені ще раз побачити її. (Морелл, роздратований, раптово повертається до нього. Юджин мимохіть відскакує і з жахом кидається до дверей). Я кажу, дайте мені спокій. Я іду.
Морелл (з холодним презирством). Зачекайте хвилинку і не бійтеся: я вас не чіпатиму. Коли моя дружина повернеться, вона зацікавиться, чому ви пішли. А коли вона дізнається, що ви більше ніколи не переступите порогу нашого дому, вона захоче почути пояснення, чому це так. Але я не хочу засмучувати її розповіддю про те, що ви поводилися як негідник.
Марчбенкс (повертається, одержимий новим нападом люті). Ви розповісте їй. Ви повинні це зробити. Якщо ви дасте їй будь-яке пояснення, тільки не правдиве, — ви брехун і легкодух. Скажіть їй те, що сказав я: і як ви мужньо й рішуче трясли мене, подібно до тер’єра, що трясе пацюка, і як я увесь зіщулився і перелякався, і як ви називали мене жалюгідним, лякливим щеням і прогнали мене з дому. Якщо ви не розкажете їй, розкажу я. Я напишу їй про це у листі.
Морелл (спантеличено). Навіщо вам потрібно, аби вона про це знала?
Марчбенкс (у ліричному запалі). Тоді вона зрозуміє мене і знатиме, що я розумію її. Якщо ви приховаєте від неї бодай одне слово з того, що було тут мовлено, якщо ви не готові викласти їй правду, як готовий я, — тоді ви знатимете до кінця ваших днів, що вона по-справжньому належить не вам, а мені. Прощавайте. (Йде).
Морелл (надто стривожений). Зачекайте, я не хочу розповідати їй.
Марчбенкс (біля дверей обертається). Якщо я піду, ви повинні сказати їй, чи то правду, чи то неправду.
Морелл (нерішуче). Марчбенксе, часом буває виправдано.
Марчбенкс (різко перебиває його). Знаю: виправдано збрехати. Це буде марна справа. Прощавайте, містере священнослужителю!
Коли Марчбенкс повертається, аби піти, двері відчиняються і входить Кандіда у домашньому вбранні.
Кандіда. Ви ідете, Юджине? (Уважніше придивляється до нього). Господи, ви тільки подивіться на себе — ідете на вулицю у такому вигляді! Ну, зрозуміло — поет. Ти тільки поглянь на нього, Джеймсе! (Бере його за куртку і тягне показати Мореллу.) Поглянь на його комір, на краватку, на його волосся! Таке враження, що вам хтось дав доброго прочухана. (Юджин інстинктивно намагається обернутися і подивитися на Морелла, але вона тягне його назад). Ну ж, стійте сумирно. (Вона застібає йому комір, зав’язує бантом його нашийну хустку і пригладжує йому волосся). Ось так. Тепер ви маєте такий гарний вигляд, що вам краще залишитися поснідати, хоча я й казала вам, що ви не повинні залишатися. Сніданок буде готовий за півгодини. (Вона ще раз поправляє йому бант. Він цілує їй руку). Не пустуйте.