Леонід ТЕНДЮК
ВИБРАНІ ТВОРИ В ДВОХ ТОМАХ
Том перший
Художники ВАЛЕРІЙ СЮРХА та СЕРГІЙ ЦИЛОВ
ОДІССЕЯ ДАЛЕКИХ МОРІВ
(З інтерв'ю кореспонденту газети «Літературна Україна»)
Стрімкий, багатоповерховий будинок височить над хвилястим верховіттям дерев, понад дорогою, що веде вгору — до самого Ярославового валу.
Знизу долинає приглушений шум. Він нагадує гул морського прибою, а овид неба — далину моря.
Тут, на цій гомінкій київській вулиці, в невеликій, з вікнами до сонця квартирі ось уже багато літ живе степовик, якому замолоду випало жорстоке водохреще — тайфуни, шторми, люті сніговиці північних широт, спека тропіків. Людина, яка зробила не один повний виток навколо Землі.
Дороги колишнього стернового з легендарного «Витязя», нині відомого письменника-мариніста Леоніда Тендюка пролягли до багатьох атолів, островів, віддалених архіпелагів планети. Відвідав він такі заморські далі, де ніхто з нашого краю, мабуть, ніколи не бував: Сейшельські, Мальдівські, Гавайські, Соломонові острови; архіпелаги Бісмарка, Самоа, Фіджі, Кука, Товариства, Центральні Полінезійські Споради, десятки інших суходолів в Індійському й Тихому океанах.
Північ і південь, захід і схід, радості й болі сучасників — тих, з ким на своїх нелегких дорогах стрічався невтомний мандрівник, пройшли крізь його чутливе серце.
Пройшли, залишивши незабутній слід.
Один із тих, хто благословляв Леоніда Тендюка в далеку дорогу, відомий дослідник Арктики Іван Дмитрович Папанін писав: «Мені дуже зрозуміла велика любов Леоніда Тендюка до океанських просторів, «охота до переміни місця», бажання побачити, як і чим живуть люди в далеких від нашої Батьківщини краях».
А Павло Тичина в статті «Весна Вітчизни» зазначав: «Він з охотою взяв на себе нелегкі обов'язки матроса прославленого наукового океанського судна «Витязь».
… Леонід Тендюк із захопленням говорить: і шторми, і вітри, і тісна, згуртована багатонаціональна сім'я моряків, і зустрічі з людьми на різних берегах, і особливо гостре чуття Батьківщини далеко від неї, — ось що формує його творчу душу, ось що шліфує його характер, збагачує його самого як художника і людину!»
«Саме життя спонукає розширювати жанрово-тематичні обрії літератури, — говорив на П'ятому з'їзді письменників України Олесь Гончар. — З цього погляду варто відзначити… твори Леоніда Тендюка, наймолодшого з наших мореплавців».
Звідтоді, як були сказані ці слова, спливли десятиліття, і колишній матрос став знаним письменником, автором майже тридцяти книжок повістей, оповідань, віршів, в яких він виповів свою палку любов до моря.
Так, його стихія — море. Та й живе він у дещо незвичних вимірах. Квартира його нагадує корабельну каюту. В одній із кімнат, де на всю широчінь стіни висить великомасштабна карта, — полиці з морськими довідниками, атласами, лоціями.
Вузький коридор, що веде до кабінету, «вмебльований» дивами морського дна — коралами, різноманітними морськими зірками, черепашками, іншими екзотичними трофеями, які Леонід Тендюк привіз із далеких мандрів. Тут же, на стіні, — стерно із затонулого корабля, старовинна ринда, рибальські сіті.
Письменник досі нікому не давав інтерв'ю, це на його віку — перше.
Отже…
Кор. «ЛУ»: — Останнім часом ви пишете здебільшого прозові твори.
А. Т: — Так, але починав я з віршів. Випустив п'ять збірок поезій. Остання вийшла сім років тому у видавництві «Дніпро». Звалася вона «Голос моря і степу».
— У вашій творчості переважають малі форми — оповідання, повісті. Причому більшість із них побудована на документальній основі, як, наприклад, «Полінезійське рондо», «Альбатрос — блукач морів», «Шукачі тайфунів» тощо.
— За фахом я журналіст. Колись давно надрукував чимало статей, кореспонденцій, фейлетонів. Але якби мені сказали: іди працювати в газету чи журнал і знову пиши те, що писав, — я відмовився б.
— Чому?
— Мені здається, робота в газеті уніфікує мислення, обмежує творчі можливості. Принаймні так було, коли я працював.
І все ж я вдячний газеті. Це мої прекрасні юні літа. Я писав завжди щиро і палко, без оглядки, що хтось на мене образиться. Ніколи не кривив душею.
Після навчання в Харківському й Київському університетах (народивсь я 1931 року на Кіровоградщині) працював у молодіжній газеті. Ми намагалися робити її гострою й читабельною. Та не все від нас залежало. Перепадало і редактору, й нам, літпрацівникам, як це було і з публікацією уривків з роману Володимира Сосюри «Третя Рота».