Вислухавши це, ми примовкли, ніби заслухали смертний вирок. Та й що казати! Кожен зараз дбав не про себе — думав про те, що, як треба йти на смерть, значить, треба — нікуди не дінешся. Таке в житті трапляється не часто, але трапляється — коли перед людиною постає вибір, і вона повинна, не поступившись перед совістю, дати чесну відповідь.
Не буду хвастатись, а все ж скажу: хоч і з гіркотою та болем (згадав я маму, село, Наташу, все своє життя оглянувши), я першим тихо мовив:
— Кіме Михайловичу, серед нас чотирьох я наймолодший. У вас діти, в Данила Гнатовича — теж синок, Альфред хворий. Тож на завдання повинен піти я. Говорить це не моя гарячковість й не відчай — я все обдумав і зважив: дозвольте… пошліть мене! Я не зганьблю землі своєї, свого роду і степу!
— Хлопчику мій, — з хвилюванням у голосі відповів Кім Михайлович, — спасибі! Я завжди вірив у тебе, як і в кожного з вас. І розумію, Васю, твою готовність пожертвувати собою. Але я, командир, не маю права, та й серце наказує: не можна на смерть посилати наймолодшого — юного, ще ж хлопчика! Тобі, любий, жити і жити.
Довго ми радилися, вирішували. І врешті зійшлися на тому — Данило таки наполіг, — на завдання пішов колишній горлівський шахтар-забійник Данило Гнатович.
…І — все! Живий чи мертвий, а Данило досяг поверхні океану, доніс вість. Про це можна було догадатися хоч би з того, що невдовзі після його втечі на «Баракуді» зчинився справжній переполох. З боксу Бе-прім линули збуджені пискливі голоси.
— Ага, пацюки підводні! — засміявся Кім. — Запахло смаленим! Вони говорять, — сказав нам командир, — що на «Садку» і взагалі на всіх кораблях експедиції «Гондвана» стало відомо про підводні об'єкти «Мурена» й «Баракуда». Янкі занепокоєні, бо назріває міжнародний скандал — учасники експедиції спробують у батискафах проникнути сюди. Звичайно, на підводні апарати буде наслано магнітну бурю — очевидно, ті вихори насилаються або з-під води, з якогось засекреченого об'єкта, або із сусіднього суходолу, того ж таки острова Носі Мазава, — до речі, про нього ці злодюги щось багато говорять — я не розібрав до пуття що. Але трохи зрозумів: там їхня основна база, і вони збираються переправити туди і нас.
З газет: «Недавно група австралійських парламентаріїв відвідала в Індійському океані острів. Їх покликали туди тривожні повідомлення про долю однієї з різновидностей морського птаха, що мостить гнізда лише на Носі Мазаві.
Під час поїздки один із членів групи натрапив на березі в східній частині острова на укріплення з бетону. Споруда була без вікон, а з океанських глибин до неї вели товсті рукава кабелю.
Після повернення до Австралії, в Канберру, парламентарії спробували одержати на це питання відповідь і пояснення від уряду. Їм, як твердить журнал «Омега», довелося «наковтатися пилюги з густої хмари дезінформації».
Те, чого не змогли з'ясувати парламентарії в Канберрі, нині підняв із дна вашінгтонських архівів австралійський журналіст Брайан Тухі… Таємнича споруда з бетону виявилась однією з ланок секретної системи підводної розвідки США.
Основу тієї системи складає комплекс чутливих датчиків і гідрофонів, поставлених на спеціальних платформах з краю континентального шельфу для «виявлення і розпізнання за будь-якої миті в щонайвіддаленіших куточках Світового океану сторонніх звуків, утворених людською активністю».
Автор статті пише, що ця складна таємна система спрямована в першу чергу проти Радянського Союзу. Американська вояччина, буцімто вбачає у цій «грізній» системі один із засобів, з допомогою якого можна досягнути «абсолютної» військової переваги».
Так з одного, підводного, гадючника ми — Кім Михайлович, Заєць і я — потрапили на інший — острів Носі Мазава.
ЗМІСТ
Одіссея далеких морів (З інтерв'ю кореспонденту газети «Літературна Україна»)
«БУРЕВІСНИК» ВИХОДИТЬ У МОРЕ. Повість
АТОЛ ТУАМАКО. Повість
ВИКРАДЕННЯ. Повість
