З Оканем часто можна було погомоніти приблизно так:
— Куди йдеш? — зустрівшись, питаєш у нього.
— А зорі вгорі — мов грона винограду, — чується у відповідь.
— Ти що, захворів?
— Дорогу здолає, хто вийшов долати! — значуще, з «глибоким» підтекстом відповідає він.
Як мовиться, на городі бузина, а в Києві дядько!
Та Окань, чи то щоб його вважали оригіналом, чи й справді повірив у доцільність такого спілкування, інакше ні з ким і не говорить.
Ось і на моє запитання він відповів:
— Зорі, віщуючи схід, виснуть так низько!
— Що ти мелеш? — спантеличено перепитав я. — До чого тут зорі, якщо я тебе запитую про висадку!
— І суходіл ніби в тумані, де не ступала людська нога… Слід, залишений на піску, розповість про моє буття.
— Васю, годі клеїти дурня! — не на жарт образився я. — Скажи по-людськи, о котрій почнуть переправлятися на берег.
Окань — горбатого могила виправить! — і далі так само сипав химерними натяками.
Щоб сповістити про мотобот, яким завтра збираються переправлятись на острів, Василь заговорив про місяць, що, як човник, плине, торкаючись хвиль.
Нічого не скажеш — образно, а пуття мало. І я, переконавшись, що від нього іншого годі й чекати, повів розмову в його стилі і на його вподобання.
Він запитав, чи довго мені стояти на вахті. І я відповів:
— Ніч, як чорний слон, наступила ранкові на вухо.
Тобто це означало, що моя вахта кінчається вранці. Не знаю, чи зрозумів Василь мою тарабарщину; він запитав іще про щось, потім поцікавився, чи не говорив боцман, кому з матросів завтра фарбувати судно.
На це останнє запитання я відповів так:
— Темрява вечірня змішала барви, і вітер пензлем змахнув у піднебессі — самотній маляр у годину свят…
Звичайно, небагато треба мудрості, щоб сипати такими словами, гадаючи, що їх хтось збагне. Важче все це вислухати та зрозуміти. Ото й Окань — його козир, як то кажуть, був битий його ж картою! — відчував це на собі.
Він слухав мене терпляче, після кожної моєї фрази, як немовля, безпорадно кліпаючи — що, мовляв, усе це означає? — банькатими очима.
Говорячи про темряву, яка змішала барви, та про самотнього маляра в годину свят, я мав на увазі конкретний факт: боцман таки, коли я заступав на вахту, казав, що Оканю завтра берега не бачити — він фарбуватиме каюти.
Василя це неабияк цікавило. Одначе моєї відповіді-загадки він не зрозумів.
«Ага, голубчику, піймався!» — зловтішно думав я. Бо терпець йому справді урвався.
Видовжене, вилицювате обличчя з гачкуватим носом стало тепер заклопотаним.
— Ти що — кепкувати з мене надумав?! — обурився Окань. — Відпочиватиму я завтра чи, може, дракон вигадав уже щось, аби мені перешкодити висадитись на острів?
— Хочеш знати правду? — перепитав я.
— Атож, — озвався Василь. І нетерпляче додав — Правду і тільки правду! Але говори не загадками.
— Які тут можуть бути загадки? — знизавши плечима, проказав я. — Всі відпочиватимуть, а тобі…
Окань навіть не вислухав до кінця — як навіжений метнувся з містка вниз.
— Ах ти ж, драконище! — лящав над «Буревісником» його дратівливий голос. — Ну, стривай, я тобі напрацюю!
Він побіг до боцмана в каюту з'ясовувати стосунки.
— Нарешті заговорив по-людськи, — вголос мовив я і незчувся, як з горішньої палуби в цей час буханцем скотився — хто б ви думали? — сам боцман.
— Що, потравили баланду? — сміючись, запитав він. — Ніч, як матадор, змахнула плащем, наступивши слонові на вухо, — вдало підробивши голос Оканя, передражнив він його. — Гальюнна поезія! — кинув уже сердито. І, промовляючи так, ніби перед ним стоїть Окань, заходився докоряти — Сачок всесвітній, базіка! Ти в мене завтра покрекчеш, забудеш фігуральність слів, їх пишну позолоту!
Боцман пішов так само несподівано, як і з'явився. Чортихаючись, згадуючи всіх грішних і праведних, він, мабуть, шукав Василя, щоб поговорити з ним наодинці. Десь у похмурому череві корабля, у довгому коридорі ще лунали його кроки.
Мені згадалась прочитана колись старовинна трагедія, в якій описувалось, як, мов грізна розплата за вчинені Дон-Жуаном гріхи, раптом вчулися важкі кроки командора — і земля розверзлась у грішника під ногами.
Та як би там не було, а з усього цього я зробив втішний висновок: уранці, коли скінчиться моя вахта, природознавці почнуть переправлятись на острів. Отже, поїду з ними і я.