Боцман розпорядився по-господарськи: кожному велів узяти, скільки хто донесе, китового м'яса. Я взяв теж, хоч, зізнаюсь, мене той практицизм обурював. Я дорогою мовчав і потім, у таборі, увесь вечір не зронив жодного слова.
Вечеря була багата. М'ясо горбача непогане, на смак нагадує яловичину якби до нього трохи цибулі та перцю, то вийшов би справжній шашлик.
Щоб м'ясо довше збереглося, ми викопали шурф. Опустили в нього поклажу, загорнувши її спершу листям і травою. Зверху насипали вологого, ледь-ледь прохолодного піску. Та вже на другий день з комори полинули «пахощі». А сонце пекло. Під його нищівним промінням почала гнити уся китова туша. Вітер розносив по острову сморід — хоч тікай. Треба було щось робити, насамперед перенести табір в інше місце.
І ми обрали підвищення — неширокий майданчик у східній частині Кілі-Кілі, там, де бар'єрний риф підступав до самого берега.
Знову, як і тоді, на початку, заходились будувати курені. А Наталці палац: невеличку, але чепурну, криту пальмовим віттям хижку.
За порогом біля неї, ніби на замовлення, рясніли якісь пишні тропічні квіти. Щоранку дівчина ними милувалась, дбайливо доглядала, мовби коло хати в себе на Україні.
Від того й нам якось світліше ставало на душі.
Розділ десятий
«МОАНА» — ПОЛІНЕЗІЙСЬКА ШХУНА
Ми збиралися обстежувати південно-східну, відмежовану од місця нашої стоянки озерами й густими джунглями частину острова. Намір був не лише роздивитися узбережжя, а й попірнати, якщо там, звичайно, нема стрімких течій.
Крім боцмана, який занедужав, у дорогу вирушали всі.
Андрійович ще раз попередив:
— Не спитавши броду, не лізьте у воду! Спочатку промацайте дно, — радив він, — а вже потім пірнайте. Журавка — за старшого.
Боцману не можна не вірити. Він чимало разів плавав до Полінезії. Багато її островів та архіпелагів знає, як свій дім.
— Запам'ятайте, — додав Андрійович, — що зі сходу, з навітряного боку, звідки дме південно-східний пасат, майже біля всіх тутешніх атолів дно глибоке, а от рельєф західного узбережжя — ну, та ви й самі в цьому переконались! — пологий і закінчується, як правило, пасмом підводних рифів.
Коли ми дістались на місце, то зрозуміли, що звернений до схід сонця берег Кілі-Кілі справді дещо крутіший, ніж той, де ми отаборились. Він височів над поверхнею моря на міцному стемнілому кораловому підмурку. Крім того, в нього вклинялося кілька невеличких бухт. Власне, це були видовжені, своєрідні затоки, які під час морського припливу наповнювались по вінця. Коли ж хвилі відкочувались в океан, — а це траплялося двічі на добу, так звана мала вода правильних півдобових припливів, що виникає завдяки притяганню Місяця і Сонця та центробіжній силі, утвореній внаслідок обертання Місяця і Землі навкруг свого спільного центра, — дно бухти тоді оголялось, і перед очима поставала панорама морської безодні: ошкірені шпичаки скель, кратери-заглибини, плато. Ми прийшли саме тоді, коли вода відступила. Глибоким шрамом на океанському тлі чорніла обміліла затока.
— Справжній акваріум! — захоплено вигукнув Паганель, розглядаючи заглибини, в яких хлюпотіла вода. — Іхтіологу про таке можна лише мріяти: для дослідів кращої природної лабораторії і не знайти.
У багатьох місцях дно зовсім оголилось; воно лиснилося проти сонця матово й сріблясто. Прилиплі до скель водорості нагадували чуб казкового велетня, що, скупавшись, вийшов з океану та й ліг перепочити. Легкі хлюпотливі брижі, коли вода переливалась із заглибини в заглибину, набігали і тихо ворушили порослу на підводних схилах світло-зелену траву. Кожна стеблинка випромінювала якесь м'яке, неземне світло. Здавалось, галузки світяться зсередини. «Таке буває, — подумав я, — лише в загадковому царстві Нептуна або ще напровесні в полі, коли, захлюпані хиткою місячною повінню, виблискують пшеничні вруна».
Не дивно, що я замилувавсь тією знадою. Не відводили од неї зачарованого погляду й мої товариші.
— Краса яка! — тихо мовила Наташа.
Поряд, де півметрова товща води покривала дно, утворилось мілководдя — акваріум, про який щойно говорив Адам Варфоломійович.
Чого там тільки не було!
Плескаючи хвостом, билася срібляста, схожа на шаблю риба; між громаддям волохатих скель в'юнко звивались вугри. Метеликами пурхали грайливі коралові рибки.