БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
новітня
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
ВОЛОДИМИР СОСЮРА
ВИБРАНІ ТВОРИ В ДВОХ ТОМАХ
ТОМ
1
ПОЕТИЧНІ ТВОРИ
київ
НАУКОВА ДУМКА 2000
ББК 84.4УКР6 С66
Серію засновано 1982 р.
До першого тому творів В. М. Сосюри увійшли вибрані вірші та поеми, опубліковані переважно в прижиттєвих виданнях збірок та окремих книг, а також деякі твори, що не друкувалися за життя автора або перебували під забороною тоталітарної системи. Частина з них переховувалася у спецфондах державних архівів України чи навіть в архівах спецслужб сусідніх із Україною держав, зокрема КДБ Білорусі. Тексти усіх творів друкуються за рукописами або публікаціями, які не зазнали редакторських втручань чи цензурних спотворень.
РЕДАКЦІЙНА колегія
М. Г. Жулинський (голова),
В. Г. Дончик (заступник голови), О. В. Мишанич (заступник голови), С. А. Гальченко (секретар),
М. П. Бондар, Т. І. Гундорова, Ф. П. Погребенник
В. Л. Смілянська, І. Р. Алєксєєнко, А. Я. Бельдій
Вступна стаття В. П. МОРЕНЦЯ Упорядкування, післямова та примітки
С. А. ГАЛЬЧЕНКА
Науковий редактор В. Г. ДОНЧИК
Редакція філології, художньої літератури та словників
Редактор Н. М. Максименко
4702640206-028
С-20-2001
2000
© В. П. Моренець, вступна стаття, 2000 I8ВN 966-00-0619-5 © С. А. Гальченко, упорядкування,
I8ВN 966-00-0620-9 (т. 1) післямова, примітки, 2000
Володимир Миколайович Сосюра — один з найщиріших ліриків XX ст. — увійшов у слов’янську поезію як співець любові й вічної світозміни, що злилися в єдиному понятті прекрасного, у відчутті вільгого і терпкого смаку життя, якому немає кінця-краю. Майстер загадкової простоти і ясної незгли-бимості почувань, поет ніжний і тривожний, як надвечірнє світло, він пройшов через кілька історичних та культурних епох у житті України: від УНР до хрущовської “відлиги”.
Творчість Сосюри, котрий лишив близько шістдесяти поетичних книжок, десятки поем, автобіографічну прозу, — це безмежний світ, це історія, що переживаються в любові й ненависті, радості й журбі — гостро, до сліз, до млості. Пристрасне слово поета народжується з безумовної віри в життя, що упереджує всі питання про доцільність існування особистості. У глибинах цього слова коливається пантеїстичне відчуття світу, що підносить людину на рівень вічних, непроминальних мет і дарує дивовижну, романтиками омріяну свободу:
Такий я ніжний, такий тривожний, моя осінняя земля.
Навколо вітер непереможний реве й гуля 1...
(1923)
Чуєте озоновану вічністю молоду красу цього поривання?
Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцево (нині Донецької області). Мати поета — Антоніна Дмитрівна Локотош, робітниця з Луганська, займалася домашнім господарством і дітьми, яких у родині було восьмеро. Батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою і непосидющою, змінив багато професій, вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем.
“Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а мама — якусь смугляву птицю, що їй не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти. Як протилежність батькові, вона була дуже балакуча. Її одвертість була потрясаюча” 2.
Шанувальників Сосюри захоплюватиме й вражатиме крайня відвертість його ліричних сповідей, їх виняткова чуттєвість. Живлена генетичною пам’яттю аж від прадавніх язичницьких глибин, ця безпосередність світосприймання не замулена жодними цивілізаційними резонами і виявляється в безумовній довірі до мови води і вітру, дерева і птаха, до мови плоті і всіх земних призначень людини від колиски до скону. Пантеїстична взаємопроникність природи і людини духовної та тілесної, рівність, свобода всіх і всього при купальському вогнищі, коли нічого не соромно й нікого соромитися, буде не відразу помітним, але могутнім живлом поетичної творчості В. Сосюри.
Такою й була натура митця — напрочуд відкрита і пристрасна, ніжна і дуже вразлива. Це особливо належить підкреслити з огляду на різні малопоштиві й обивательські припущення щодо хворобливо розхитаної психіки Сосюри в середні й похилі роки його життя, що мають під собою певний ґрунт. Але суть у тому, що поетом змалечку володіли величезні, неопановані, раціональному глуздові не завжди зрозумілі почуття. Він злітав на їх крилах у тільки йому даровану височінь екзистенційного потрясіння, а тоді повертався до реальності в щасливому знесиленні, в знемозі, — такими сильними були ці почуття. Арістотель називав такий стан катарсисом (очищення душі переживанням, радістю й стражданням). Ця тяжка благодать емоційного надміру була дарована Сосюрі природою і заявила про себе дуже рано 3.
1