“На степах ворожі к о н /...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 51. Починаючи з видання “Вибрані поезії” (1944) вірш друкувався без четвертої строфи.
“Весняний сад, квітки б а р в и с т /...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 54—55.
“Я роклятий крук тебе т е р з а є...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 56.
“Коли додому я п р и й д у...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 64.
“Янтаріє вікно. Ранок, п і є к о г у т” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 68.
“Л ю б л ю я ключі журавлин /...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 69.
“Хай сніги, але віє весно /о...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 70.
“Коли фіалка синім око м...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 71.
“Я знаю: ми знищимо змії в...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 72.
“Щ а с т я перемоги, радість поворот у...” — Подається і датується за зб. “В години гніву”, с. 74—75.
ІЗ КНИЖКИ “ВИБРАНІ ПОЕЗІЇ” (1944)
Вибрані поезії. — М.: Укрдержвидав, 1944. — 272 с.
У книжці вміщено 172 віршовані твори — розділи: “Поезії. 1921— 1940” та “На фронті. 1941-1943”.
“Дим над селами лине, там моя У к р а ї н а...” — Подається і датується за кн. “Вибрані поезії”, с. 184.
“Кує зозуля у г а ю... ” — Подається і датується за кн. “Вибрані поезії”, с. 238. У виданні Твори в трьох томах (т. 2, с. 311) вірш надруковано в іншій редакції:
Кує зозуля у гаю про дальню молодість мою, про Україну та бої, про думи звихрені мої...
Кує зозуля на гіллі.
А в небі вражі кораблі...
І їй, під залпи батарей, відповідає соловей...
І я співаю, весь в огні, про сльози в рідній стороні, про синь очей і щастя мить...
Не може пісні смерть убить!
В інших виданнях твір має таку дату і місце написання: “ЗО.VI.43. 0[ринкін] х[утір]”.
ІЗ ЗБІРКИ “ЩОБ САДИ ШУМІЛИ” (1947)
Щоб сади шуміли. — К.: Рад. письменник, 1947. — 168 с.
До збірки включено 94 віршовані твори: поема “Огненні дороги” та основний великий розділ “Після бурі”.
Любіть Україну. — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 40—41.
Вірш “Любіть Україну” В. Сосюра написав у травні 1944 р. у визволеному від фашистських загарбників Києві. Вірш було опубліковано в газетах “Київська правда” і “Література і мистецтво” (16 травня 1944 р.). Про причини, які спонукали до написання цього твору,
В. Сосюра дає пояснення в романі “Третя Рота” (с. 307—308). 2 липня 1951 р. в газеті “Правда” з’явилася стаття “Об идеологических извра-щениях в литературе”, в якій піддано жорстокій критиці цей вірш.
В. Сосюра в романі “Третя Рота” спрощено пояснює причину початку тієї кампанії, яка розгорнулася у всесоюзному масштабі, адже в кожній республіці шукали “свого Сосюру”: “Справа в тому, що “Правда” критикувала перший варіант “Любіть Україну”, написаний у 1944 році, сім років тому, де був рядок: “Без неї — ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами”, і цей варіант переклав Прокоф’єв.
А в збірці “Щоб сади шуміли”, за яку я був нагороджений Сталінською премією 1-го ступеня, був надрукований вірш “Любіть Україну”, в якому рядок: “Без неї — ніщо ми...” я замінив рядком: “між братніх народів...”, щоб показати Україну не ізольовано од своїх соціалістичних побратимів і посестер.
Але “Правда” почала мене бити за перший варіант “Любіть Україну”, що ттід цим віршем підписалися б такі недруги українського народу, як Петлюра і Бандера...” (“Третя Рота”, с. 311).
Насправді ж таких змін у тексті було значно більше, про що свідчить публікація в газеті “Література і мистецтво” від 16 червня 1944 р.:
Любіть Україну!
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
Розвіяний в полі вітрами...
Любіть Україну всім серцем своїм І всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна,
Як очі її ніжно-карі...
Вона — у зірках, і у вербах вона,
І в кожному серця ударі,
У квітці й пташині, в кривеньких тинах,
У пісні у кожній, у думі,
В дитячій усмішці, в дівочих очах,
І в стягів багряному шумі...
Як та купина, що горить — не згора,
Живе у стежках, у дібровах,
У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
У хмарах отих пурпурових,