В огні канонад, що на захід женуть Чужинців в зелених мундирах,
В багнетах, що в тьмі пробивають нам путь До весен і світлих, і щирих...
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну.
Дівчино! Як небо її голубе,
Люби її кожну хвилину...
Коханий любить не захоче тебе,
Коли ти не любиш Вкраїну.
Любіть у труді, у коханні, в бою,
В цей час, як гудуть батареї...
Всім серцем любіть Україну свою, —
І вічні ми будемо з нею.
Травень, 1944 р. м. Київ
Анонімний автор правдинської статті називав вірш • В. Сосюри “ідейно порочним твором”, в якому “всупереч життєвій правді, він оспівує якусь одвічну Україну, Україну “взагалі”, дорікав поету, що “його хвилює одвічна Україна з її квітами, кучерявими вербами, пташками, Дніпровими хвилями”. Критичні звинувачення були висловлені і на адресу М. Рильського, який нібито “захвалював” цей твір, заявивши на пленумі Спілки радянських письменників України, “що у вірші
В. Сосюри розкриваються теми “дружби народів” та “інтернаціоналізму”. Після критичних звинувачень, які посипалися на В. Сосюру звідусюд, йому довелося “каятися в помилках” — після бесіди з першим секретарем ЦК КПУ Л. Мельниковим 10 липня 1951 р. в газеті “Правда” з’явився “покаянний” лист під назвою “В редакцию газети “Правда”. Про перебіг подій, пов’язаних із критикою вірша “Любіть Україну”, див. ґрунтовне дослідження В. Коваля “Любіть! Суд над одним віршем Володимира Сосюри” (у кн.: Коваль В. Серце моє в колючому дроті. — К.: Форт-М, 1997. — С. 27—53).
Вірш “Любіть Україну” видано в перекладах мовами народів світу (див. вид.: Сосюра В. Любіть Україну / Переклади мовами народів світу. — К.: Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України, 1998. — 190 с. — Передмова Івана Дзюби;
упорядкування, вступна стаття, примітки Бориса Хоменка, Костя Хо-менка).
“Ш у мить Хрещатик туго, як п р и б і й”. — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 46.
Весна. — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 49-50.
“Шум л я т ь за вікнами машин и...” — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 65.
“Все швидше рух. Шумлять машини”. — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 71.
“Коли чорний вітер загин у...” — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 72.
“Летить земля, кричать лелек и...” — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 76.
“Ш у м е ялиновий, світе калинови й...” — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 78.
“Уже твої сивіють в і /...” — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 87.
“Хай пісня ця буде в житті не о с т а н н я...” —
Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 93.
“Ш а л л ю зорі золото ю...” — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 108.
“Замела ніжні квіти зим а...” — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 124.
“М і ж вербами вітер, як п о д и х...” — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 134.
“Ц і л у ніч не давали заснуть солов’ї...” — Подається і датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 151.
“І от прийшов він, час п о б і д н и й”. — Подається і
датується за зб. “Щоб сади шуміли”, с. 156.
‘Рильський Максим Тадейович (1895—1964) — український
поет.
Зелений світ. — К.: Рад. письменник, 1949. — 180 с.
До збірки включено 133 віршованих твори.
“Тремтить на сонці листя клена...” — Подається і датується за зб. “Зелений світ”, с. 9.
“ Співають птицями діброви...” — Подається і датується за зб. “Зелений світ”, с. 11.
“Не огні досвітні...” — Подається і датується за зб. “Зелений світ”, с. 12.
“За вікном дібров и...” — Подається і датується за зб. “Зелений світ”, с. 17.
“М ерехтять над лісом блискавиц і...” — Подається і датується за зб. “Зелений світ”, с. 26.
Аскольдова могила. — Подається і датується за зб. “Зелений світ”, с. 34—35.
1 Асколь до ва могила — місцевість на схилах правого берега Дніпра у Києві, де за легендою було поховано князя Аскольда, вбитого у 882 р. князем Олегом. У цій же місцевості знаходився один із київських цвинтарів, де були поховані полеглі у січні 1918 р. під Кругами київські студенти. Там же були поховані жертви визволення Києва від фашистських загарбників (у листопаді 1943 р.). У 1957 р. останки полеглих визволителів перенесено до парку Вічної слави.