Але я не впаду до колін і ніколи не буду спати.
На устах запеклася піна — моя кривава мати...
І сичить під ногами вітер...
Мов до серця чимсь припекло, мов голосять, жаліються діти за селом...
Електричним поривом, подихом гроз до бою, до бою на Захід!..
Перестав вовтузитись і плакать на снігу розстріляний мороз...
1921
Із збірки “Осінні зорі” (1924)
Хто розуміє цей жах, коли душа така одинока?..
Коли хочеться кривавими пальцями схопити за горлянку небо
і видерти йому останнє око — Сонце...
Хто розуміє цей жах, коли душа така одинока?..
Моє серце — Благбаз 1 в часи військового комунізму, коли далі були такі пахучі, такі червоні...
А тепер всі в крові, і душа, і долоні, — і пропадають мої огні за муром...
О, моя далека Революціє!..
Одгукнись на мої крики лунко!
Скоро буде вечір
і в тихій кімнаті зазгучать, заридають
солов’ї поцілунків.
Скоро
буде
вечір.
Коли буде знати про Перекоп кожна дитина, і зацвітуть електричними зорями і земля, і небо, коли темп життя так зміниться, що будуть віки за одну хвилину, — тоді прийде кінець непу...
О, моя червінькова Україно!..
Коли кожному дурневі стане ясно, що таке пролетарська культура, і будуть легендами і сучасні події, і сучасна
людина,
тоді згадають і про Володимира Сосюру, о, моя червінькова Україно!..
А зараз:
моє серце — Благбаз в часи військового
комунізму, коли далі були такі пахучі, такі червоні... Простягаю в простори криваві долоні, де пропадають мої огні за муром...
Листопад, 1922
НА СНІГУ
І
Де сирени і вітер, де тонко залізо скиглить
і кигоче,
там, де сполохи сині,
мов вечірні коханої тихої очі, на землі розплелись і розбіглись блискучії
довгії смуги...
Чи побачу тебе я удруге?..
Обернулась зорею тополя і хитається п’яно і струнко.
Твої ноги гарячі і голі
іще чують вуста... На обличчі осінні
цілунки...
Ой, біжіть од землі у простори, тікайте
далеко, далеко, панелі, поміж зор простягайтеся лунко...
Чи й на Марсі такі ж менестрелі?..
Чи й на Марсі такі ж поцілунки?..
Де сирени і вітер, де тонко залізо скиглить
і кигоче,
там, де сполохи сині,
мов вечірні коханої тихої очі, на землі розплелись і розбіглись блискучії
довгії смуги... Чи побачу тебе я удруге?..
її
І ходжу я стрункий і тривожний, все шукаю її в тумані, що з дитинства шахтьорськую рожу приколола до серця мені...
Де шумлять од землі метеори, й тільки вітер за ними жене, в неосяжні безумні простори хай земля і мене зашпурне...
Й полечу я стрункий і тривожний, — може, там відшукаю її, що з дитинства шахтьорськую рожу приколола до серця мені...
III
За рікою солодкий пасльон, в заводському смітті дітвора...
З меленіту бальони, бальони, бальони, і на станції п’яне: “Ура!”
Промайнули козацькі лампаси, невблаганне із тьми: “Одчиняй”.
На вікно в золотому екстазі похилився... “Тепер... розстріляють”...
Там за лісом салдати Ейгорна1.
Між багнетами йду і мовчу.
Вітре, вітре! Я вороном чорним обернуся і в тьму полечу...
Хто блідий біля муру покірно?..
Хто блідий вниз лицем на снігу?.. Гайдамака веселий і жирний прямо в шию ударив... і в губи
простромився кривавий гостряк... Гайдамака червоний і грубий багнета... не витягне... ніяк...
Тільки кров і поламані зуби... на снігу розстріляний я.
1923
МАКИ
Л. В. Пилипенко 1
Мені хочеться ходити з одрізаною головою
Данте на руках і слухать про любов до Беатріче... Шелестіли жита, хвилювали жита, а між ними розкидано маки.
Там, там
там, там козаки, козаки, козаки...
Місто.
Ніч.
Огненні крики в повітрі...
Хто це на вухо мені виє тоненько і хитро?..
Голову я нахилю, — дивиться грізно хорунжий...
Мамо, а може, я сплю, може, чого занедужав?..
Місто.
Ніч.
Огненні крики в повітрі...
Хто це на вухо мені
виє тоненько і хитро...
Шелестіли жита, хвилювали жита, а між ними розкидано маки.
Там, там
там, там, козаки, козаки, козаки...
Мені хочеться ходити з одрізаною головою
Данте на руках і слухать про любов до Беатріче.
1923
Смуглявий і стрункий. А золоте волосся на вітрі шелестить і плеще за плечем...
То заглядає день міський і стоголосний у невідому тьму полум’яних очей...
І на тугій руці виблискують браслети, мов зустрічає він покірну Суламіт1.
Ой, чую, чую я: “Кохана, де ти, де ти, чи упадем іще в траву з тобою ми...