Замислений Степ.
А на ньому синій, синій жупан.
За туманом — туман і татарські загони...
Розсипається Степ синім дзвоном...
Гей, крізь вітер і ніч бліді руки простяг і поклав
на Чумацький, на зоряний Шлях...
Бліді руки простяг...
Ходе Степ.
Замислений Степ.
А на ньому синій, синій жупан.
За туманом
туман...
1922
МАЛИНОВИЙ ПЛАТОК
Я знов один. Покірно одгоріли далі.
Й дарунок твій — малиновий платок круг шиї ліг. І в золотій печалі не прилетить в мою кімнату Бог —
не прилетить... і крилами кохання не зашумить привітно над крильцем. Лиш привид твій розтанув у тумані і все в сльозах нахилене лице...
Гей, на огні далекого Версалю тебе вели. Блищала тоскно сталь...
І, може, де в півтемній тихій залі цілує хтось вишневії вуста...
й сорочку рве... і вже криваві руки біля твоїх розкиданих колін...
1 весь в крові від огненної муки уже лечу далеко од землі...
І вже внизу крізь ґрати зачорніло, де вартовий карбує мірний крок, біля вікна знайоме мертве тіло й дарунок твій — малиновий платок.
1923
Сьогодні на морі безоднів немає, і все в золотім тумані.
А вітер ласкавий з південного краю повіки цілує мені.
1 хвилі об берег, об берег з розгону загонами синіми б’ють...
Розсердився вітер і перли солоні шпурляє в сорочку твою...
А там, де хмарини на морі відбило, безодня жахна постає, — здається, що кулю земную пробило, мов серце, кохання твоє.
І сняться замріяно Індії далі, в траві дитинча-молодик, і храм голубий, де в задуманій залі сумує вівтар золотий...
На гору ідуть синьоокі браміни, і все в золотім тумані...
1 хочу до болю упасть на коліна, молитись на зорі ясні...
І кликать когось... Та навколо нікого. Лиш марево синє встає, лиш чую, як тепла й солодка тривога ще здавлює серце моє...
Тумани наступають із моря, і в жалобі на скелях душа.
Хто там крикнув: “О, горе нам, горе” — і над травами холодом жах...
Тумани наступають із моря, і в жалобі на скелях душа...
Полетіла зелена пташина, де мечеть і татарський цвинтар (там віків золоте павутиння... і в кофейнях камса і мигдаль)...
Ой, на зорі печаль муедзина і на розі з Корану слова...
Не запахне огнем і бензином молодик у японських очах.
Мов далекий огонь семафора, там над морем маяк — Ай-Тодор.
Може, десь уже буря на морі, — і в крові за бортом воєнмор...
Мов далекий огонь семафора, там над морем маяк — Ай-Тодор...
1923
У плащі.
А очі — зорі сині.
Задивились верби в прудковод... Тихий вечір... золоті коліна... на щоці од шалі тіні, тіні, тіні...
Твій кривавий, твій татарський рот... Знову я спокійний і осінній, як тоді, у двадцять другий год.
Тільки вітер:
“Синьому нірвана...”
Тільки вітер:
“Синьому не жить...” Там, де місяць огненний і п’яний в невідомі і далекі страни на воді дорогою лежить...
“Люлі дитиноньці, Коліньці люлі...” Дзвонять на зорі, і пахне трава...
В ночі далекі (там очі заснулі) будеш йому ти співать...
Мишенята сині на паркані, то проміння (одгадай чиє?..), на траві дві тіні простяглися п’яні, обнялися тіні...
Місяць
нижче
нахилився,
воду
п’є
є
1923
Губи в губи... тепло і вишнево...
Он пройшов задумано Дантон1...
А вгорі бджолою Магадеви2 Монотонно гуде камерон3...
Зорі вранішні веснянії,
о, де ви?..
І в садку знайомеє вбрання... Губи в губи... тепло і вишнево... В небі крик Червоного Коня...
В небі крик. І Гвардія Червона. Вартовий смуглявий на мосту...
В туманах трава і ешелони, і терпкий, холодний серця стук...
За рікою тьма і невідомість... — Ой, чого ж розплакались сичі? — Наплива й ковта солодка втома, і здаються ворогом кущі...
І дивлюсь на воду і тумани і лечу на зоряні шурфи4, доки місяць в небі не розтане, доки зміна... і гудок... і дим...
1923
ЗОЛОТИЙ ВЕДМЕДИК {Поема)
ПРОЛОГ
Вечір глянув одиноким ліхтарем. Глибоко,
глибоко,
глибоко...
А в чиїх-то очах жабуриння і огненні ночі шукань...
Падають
комети
на голі
коліна, і сльози біжать по щоках...
То не сльози, а сині тремтючі одинокі огні на шляхах...
“Санта Лючіє” ‘...
“Санта Лючіє”... донесло й забриніло в далеких вітрах. “Санта Лючіє”...
“Санта Лючіє”...
За кордон, за кордон, за кордон.
А на віях заплакала смерть.
Я ніколи не бачив Америки і не був я на березі Рони.
За кордон, за кордон, за кордон...
Пливуть, гойдаються в тумані синьому думки розірвані,
немов з листа колишнього кохання останні
папірці...
Пливуть, гойдаються в тумані синьому...