І він, як здалося Валерикові, якось загадково посміхнувся, викликавши тією посмішкою ще більшу до себе цікавість.
— А ти книжки любиш читати? — несподівано спитав учитель.
— Ще й як! — охоче відповів Валерик. — Я багато книжок перечитав. І вірші напам'ять знаю.
— Ну, то давай зайдемо до мене, вибереш, що сподобається. Хата, в якій жив Федір Петрович, нічим не відрізнялася від інших, хіба тільки тим, що двері з сіней виводили не на звичайний поріг, а на дерев'яний невеличкий ґаночок з кількома східцями.
Але те, що Валерик побачив усередині, просто-таки приголомшило його. Книжки, книжки й книжки… І в шафах, і на столі, й на етажерках — аж очі розбіглися!..
Учителева дружина, привітна й лагідна жінка, почастувала Валерика смачними яблуками, ще й у кишеню поклала кілька штук. А тим часом Федір Петрович витяг із шафи книжечку в білій палітурці.
— Про Павлика Морозова читав?
— Ні, тільки знаю, що його куркулі вбили.
— Ага… кхм, кхм… Ну от і прочитай. А як закінчиш, іншу візьмеш.
Валерик обережно взяв книжку. На обкладинці був намальований акуратно зачесаний хлопчик, піонер з червоним галстуком на грудях.
Федір Петрович усміхнувся:
— Дивись, Павлик на тебе схожий. Тільки в тебе чуб — їжачком, а в нього — набік лежить.
Валерик засунув книжку за пазуху, сказав:
— Гарно у вас… Я б ще побув, та треба поспішати — в хаті не топлено. Тато дров жде.
— А ти, як будеш вільний, так і приходь, — запросила дружина Федора Петровича. — І нам веселіше буде.
Додому від учителя недалеко, треба пройти лише дві вулиці і повернути праворуч. Захоплений несподіваним і таким гарним знайомством, Валерик і незчувся, як опинився у себе в дворі. Навіть деревина здалася йому не такою важкою, як спершу.
Ще з порога похвалився батькові:
— А я в учителя був! Ось він мені й книжку дав…
І заходився розповідати з усіма подробицями, як наздогнав його, як разом тачку тягли, про що розмовляли, а потім дістав з кишені яблука.
— Бери посмакуй. Я вже наївся в учителя.
— Мабуть, гарні люди, якщо так з тобою повелися, — підтримав Валерикове захоплення батько, а потім ще й ще розпитував, як учитель говорив про війну. На кінець розмови сказав задумано: — Треба буде й мені з ним познайомитись…
Коли вечеряли, батько несподівано запитав:
— Скажи, ти зараз часто Мамеда бачиш?
— Давно вже не бачив, та не дуже й хочеться, — відрубав Валерик.
— А доведеться зустрітись…?Валерик здивовано округлив очі:
— Навіщо він мені? Ти ж сам казав, що він з Абдулою — одного поля ягода!
— От через це й треба зустрітися… Щось підозріло тихо стало у дворі в Абдули. Раніше за його високим муром все-таки чулися балачки, а зараз там — наче всі вимерли. Треба було б дізнатися, в чому річ…
Після Валерикової нічної пригоди в лісі батько побував у коменданта, розповів йому про таємну зустріч Абдули з невідомим. Комендант подякував і пообіцяв, що його люди простежать за Абдулою.
— Гаразд, — сказав Валерик. — Мамеда я сьогодні ж здибаю.
І справді, йому пощастило зустрітися з своїм ненависним сусідою.
Перед вечором хвіртка з щілиною-амбразурою відчинилася, і Мамед вийшов за ворота. Валерик побачив його у вікно і миттю вибіг на вулицю.
—. Салам, Мамеде. Що це тебе ніде не видно? — запитав таким дружнім тоном, ніби йому страх як кортіло побути з Мамедом…
— А навіщо я тобі? — насторожено блиснув Мамед круглими чорними очима.
— Та… так. Нудно самому. Пішли б куди, чи що…
— Ніколи мені ходити.
Було видно, що він не мав наміру довго розбалакуватися з Валериком. Але й Валерик не хотів втратити нагоду для розмови і тому запитав:
— А чого це твій батько по черевики не приходить? Готові вже. Гарні черевики вийшли.
— Батька немає вдома, — відповів Мамед і тут же помітно знітився, спохватився, що зайве сказав: — Поїхав до родичів.
— Далеко? — Валерик запитав це так байдуже, ніби його зовсім і не цікавила відповідь.
Але Мамед явно нервував, вираз його обличчя наче говорив: «От іще, прилип!..» І він відповів непевно:
— Та ні… Скоро й повернеться…
— То, може, я, вам черевики принесу?
— Ні, ні, — злякано заперечив Мамед. — Краще я якось сам зайду…
Він уникав розмови, квапився йти.
Але тепер він уже й не потрібний був Валерикові: проговорився, що Абдули дома немає. Треба зараз же сказати про це татові.