Ось і зараз. Владислав Янчук наказав, поки він снідатиме, підвісити сітку. Юра і Петя аж стогнуть, тягнучи вірьовку, перекинуту через блочок.
Підіймають один ріжок сітки, потім другий, третій, четвертий… А навколо — дорослі дужі люди, і нікому з них і на думку не спадає допомогти. Не наша, мовляв, то справа. Вам важко? Але нас те не обходить!..
Несподівано на манеж прибігає Марта, тоненька, легенька, мов пір'їнка. Вона, як хлопчик, ходить у вузеньких штанях до колін і в куценькій курточці, яка щільно облягає її струнку фігурку. Їй личить цей одяг.
— Добрий день, Юрек! Добрий день, Петко! — вітається вона жваво і весело. — Вам важко, давайте допоможу.
Юра дуже зрадів дівчині.
— Добрий день, Марто. А на тебе пан Зайднер не кричатиме, що ти тут?
— Ні, не кричатиме. Я прибрала у вагончику, збігала в магазин по сигарети, і він дозволив піти до вас.
— А ти сама просила? — Юрині щоки зарожевіли від задоволення.
— Авжеж. Мені гарно з вами.
— І він дозволив? — все ще допитувався Юра, бо ця розмова йому дуже приємна.
— Та кажу ж тобі! Ану, давайте разом потягнемо за вірьовку. Легше буде.
Втрьох вони справді швидше впоралися з ділом. А Юрі здалося, що він став навіть дужчий, бо біля нього вертиться оця весела білоголова дівчинка Марта. І він попросив:
— Ти не йди звідси. Сідай і дивись, як ми будемо тренуватись.
— Мені дуже хочеться подивитись. Я ж і сама колись виступала, — зненацька журливо каже Марта, — але ж ваш Кріт прожене.
— Не прожене! — твердо заперечує Юра.
— Чому?
— Бо він мене боїться.
Марта притуляє до губ маленькі кулачки і пирскає смішком:
— Тебе? А чого б він мав тебе боятися?
— Він знає чого… — багатозначно каже Юра, гадаючи, що Янчук ще не забув сутички в стайні.
Тільки-но вони підтягли сітку, як прийшов Янчук. На ньому була жовта куртка з шнурами замість ґудзиків, вузькі штани і м'які чоботи з короткими халявами. У руці тримав батіжка, схожого на нагайку, яким час від часу ляскав себе по халяві. Чорне волосся напомаджене й прилизане. Щоки дбайливо поголені. Янчук любив похизуватися.
Він показав батогом угору:
— Пішов!
Марта відійшла в найдальший куток зали. А хлопці швидко і спритно, ніби мавпи, подерлися драбинкою на місток під купол цирку.
Тренування в розпалі.
Юрі легше. Хоч батьки ще не дозволяли йому літати, все ж йому вже доводилось пробувати себе на хитких трапеціях. А Петя ніяк не може перебороти страху перед висотою.
Перший раз він взагалі нічого не міг зробити. Тільки гойдався на трапеції туди й сюди. А потім руки й ноги у нього затремтіли, і він упав на сітку. Янчук змусив його знову повернутись на знаряддя. І, може, не менш як сто разів Петя, уже за наказом Янчука, розгойдувався і падав, розгойдувався і падав. Це дало свої наслідки. На другий день він уже не тільки розгойдувався та падав, але крутив сальто.
Цього разу Янчук змусив тренувати перехід з містка на трапецію, з трапеції — в руки ловитора, з рук ловитора знову на трапецію і, нарешті, з трапеції — на місток.
На перший погляд здається, що це найпростіший трюк, що крутитися в повітрі і падати в сітку значно важче. Але насправді, це не так. Саме оті переходи найбільше й виснажують акробата. І Петі вони ніяк не вдаються.
Від однієї лише думки, що йому треба відірватися від трапеції і летіти не вниз, а в Юрині руки, у нього темніє в очах, дерев'яніють коліна, дубіє все тіло. А відстань до сітки здається значно більшою, ніж є насправді.
— Ти не бійся, — умовляє свого друга Юра, коли вони після перших невдалих спроб стоять на містку і відпочивають, важко дихаючи. — Ти тільки не намагайся ловити мої руки. Я сам тебе впіймаю і утримаю. А якщо й не втримаю, то теж не біда. Перевертайся на спину і падай у сітку. Але роби все це спокійно, не гарячкуй, не хапайся.
— Я не боятимусь. Я ще раз спробую, — обіцяє Петя. Але знову й знову в потрібну мить рішучість зраджує йому.
Зрештою Янчукові уривається терпець, він кричить на Петю:
— Ти, амебо! Я з тебе шкуру злуплю за таку роботу!..
Хто-хто, а він, давній працівник цирку, добре знає, як важко оволодіти повітряним польотом. Знає, що для цього потрібно значно більше часу, більше тренувань.
Але незабаром з чергової поїздки на Схід повернеться пан Шредер, і Янчукові дуже хочеться до його повернення підготувати повітряний номер, якого досі в програмі не було. Хай переконається, що він не помилився, взявши його, Янчука, до свого цирку!.. Янчукові дуже, дуже хочеться сподобатись панові Шредеру.