— А це що таке! — пролунав раптом різкий голос Янчука. — Так ось що ви затіяли, замість ділом зайнятись!
Всі троє хутко підхопилися. Обличчя враз стали аж надто серйозними. Дивилися на Янчука розширеними, зляканими очима. А він стояв перед ними, високий і широкий, як гора, і ляскав батогом по блискучій халяві.
Він ніколи не розмовляв з хлопцями, як звичайно розмовляють люди між собою, а тільки — короткими окриками і наказами.
— Сітку!
Хлопці, а з ними й Марта, кинулися підтягати сітку. Янчук бачив, що їм важко, але сам і не подумав узятися за вірьовку, тільки перевірив, чи добре натягнута, чи достатньо пружинить. Потім пальцем підкликав до себе всіх трьох. Ткнув батогом у Юрині груди.
— Ти, баклане! Покажи їй кульбіт (одна з нескладних фізичних вправ, з яких починається тренування майбутнього гімнаста).
— А я вмію, — сказала Марта. — Зараз сама зроблю.
Вона підняла руки, вдихнула повітря, потім швидко нахилилася вперед, вперлася руками в килим, зігнула їх в ліктях, підібрала під себе голову і легко перекинулась, схопившись в останню мить руками за коліна. Вийшло те, що називається на цирковому жаргоні кульбіт з групуванням. Янчук здивовано глянув на неї:
— Звідки?
— Я колись працювала в цирку, — охоче пояснила дівчина.
— Задній місток! Швидко! — наказав Янчук.
Марта вигнулася, дістала килим руками, потім ще раз і раптом завертілася, як млинок: з ніг на руки, з рук на ноги — разів з вісім-десять підряд. Не досить чисто, але цілком вправно вона виконала флік-фляк.
— О, о!.. — тільки й вигукнув від задоволення Владислав Янчук. Він гадав, що дівчині треба починати з азів, ще не дуже й вірив, що з неї взагалі щось вийде, а тут — готова акробатка!.. Справжня знахідка. Про щось краще і мріяти не можна!..
— На кільця! — знову коротко наказав він.
Марта заперечливо похитала головою:
— На кільцях майже нічого не вмію.
— Тренуватися на кільцях щодня. По п'ять, по десять годин! Він вважав, що сказав дівчині вже все і далі розмовляти з нею немає про що. Ткнув угору батогом.
— Пішов!
Це вже стосувалося хлопців. Юра і Петя швидко подерлися на місток. Янчук взявся за лонжі[2].
Унизу на кільцях працювала Марта. А вгорі під куполом тренувались хлопці. Спершу повторювали найтяжче: перехід з містка на трапецію, з трапеції на місток. Петя часто зривався, незграбно повисав у повітрі на лонжах. Янчук голосно, на увесь цирк, лаявся, кричав:
— Гей ти, носорог! Ще раз зірвешся, я з тебе мокре місце зроблю! Чуєш?
Петя знову й знову ліз на місток, гойдався в повітрі, відривався від трапеції, падав. Це була тяжка праця. Тяжка й небезпечна. Тут потрібний найтісніший психологічний контакт між учнем і вчителем. Потрібне цілковите довір'я одне до одного, віра одне в одного. А всього цього між Янчуком і хлопцями не було. Вони боялись свого вчителя і ненавиділи його. І тому повітряні трюки виконували як тяжкий обов'язок, від якого немає змоги втекти.
Та для Янчука все те було байдуже. Він добивався одного: якнайшвидше підготувати повітряний карколомний номер. Він паралізував волю юних гімнастів, змушував підкорятись кожному його слову, рухові, поглядові. Між криком і лайкою владно, беззаперечно лунали слова:
— Алей! Ап!
— Повторити!
— Алей! Ап!
Ці слова означають: «Приготуватися! Пішов!» І не підкоритися їм не можна. В цирку це значить: порушити найсвятіше.
— Десять разів повторити! — наказував Владислав Янчук після того, як трюк, нарешті, виходив. І Юра та Петя, обливаючись потом, рвучко дихаючи, повторювали трюк десять разів. Коли з десяти разів один раз виходило знову невдало, Янчук давав якусь хвилинку перепочити і своїм скрипучим неприємним голосом коротко кидав:
— Ще десять разів! Пацюки вонючі!
Він хотів зробити з хлопців не гімнастів, а механічних роботів. Він убивав будь-яку любов до мистецтва, але намагався виробити в них безвідмовну покору, механічну точність, будучи твердо переконаним, що саме так він доб'ється небувало ефектного повітряного номера, від якого публіка буде в дикому захваті.
У хвилини коротенького перепочинку Янчук переключав свою увагу на Марту і кричав на неї так само, як і на хлопців, грубо й нестримно:
— Гей ти, каракатице! Що ти клюєш носом, як сонна курка! Жвавіше, жвавіше! Ти не цукровий пряник, не переламаєшся!
2
Лонжа — тонкий трос, з допомогою якого підтримують під час стрибків тих, хто навчається акробатики.