Коли я прийшов додому, гостей у нас уже не було. Тато і мама міцно спали.
8. МОЇ КАНІКУЛИ
Так почались мої літні канікули.
Настали безхмарні дні.
Правда, час від часу у моє безжурне, привільне життя втручався тато. Він викликав мене до себе в кабінет і лаяв за неробство, за те, що я живу, як «бур'янина», тільки їм, сплю та гуляю і нічого корисного не роблю. Він знову брав за приклад себе, розповідав, як одночасно учився і працював, як став людиною, а я, слухаючи його з скорботним лицем, ждав, коли він закінчить, щоб бігти на вулицю.
З мамою у нас іноді відбувалися лише коротенькі розмови.
Ти сьогодні хоч що-небудь читав?
— Читав. Ось дивись… — І я показував книжку, розгорнуту тижнів зо два тому на сімдесятій сторінці.
— Ну, почитай ще трохи, а тоді вже й підеш гуляти.
— Гаразд, ма… — відповідав я і першу половину її наказу одразу ж забував, а другу неодмінно виконував.
Якось мама сказала:
— Ти б сходив у школу, може, там уже підручники продають.
— Давай гроші, сходжу, — одразу ж погодився я.
І таки справді пішов. Але до школи не дійшов. Тільки-но повернув за ріг, як назустріч Ілько.
— Ти куди?
— У школу, підручники купувати. Ходімо разом.
— А чого спішити? Нікуди ті підручники не дінуться. Там на кожного присилають, коли завгодно взяти можна. Ходімо краще бичків ловити. Зараз здорово бички ловляться.
Чи міг я довго вагатись? Звісно ж, що не міг! І ми повернули до моря.
Бички ловились добре, Ілько не збрехав. Ми їх натягали чималенько. Але що ж мені скаже мама, коли я їй замість підручників бички принесу?..
— А що ж тут такого? — здивувався Ілько. — Неси бички. Твоя мама переконається, що ти не просто байдики бив, а діло робив. А підручників, скажи, ще немає.
Мама справді зустріла мене радісним сплеском рук.
— Де це ти стільки риби взяв?
— Наловив, — відповів я гордо.
На мить її обличчя захмарилось, вона побачила, що у мене в руках, крім бичків, нічого немає.
— А підручники купив?
— Ні, школа була закрита, — відповів я невинно.
— Ти ж навідуйся.
Я пообіцяв навідуватися, і ми заходилися чистити бички.
Тата ми зустріли великою мискою ще гарячої пахучої риби. Риби, звісно, у нас завжди було вдосталь, бо тато ж — директор рибкомбінату, але ця була особливо смачна, бо наловив її я. Тато сказав, що «риба любить воду», і мама поставила перед ним графинчик з горілкою. Вечеря пройшла у нас дуже весело. Була тільки одна неприємна мить, коли мама ні з того ні з сього згадала:
— А сьогодні Левко по підручники ходив, так школа чомусь була зачинена.
Я злякався: ще тато, бува, почне виховувати мене. Але, на мою велику радість, цього не сталося. Тато тільки сказав:
— Ага, це добре. Бо я вже хотів нагадати: чи не пора подумати про підручники?
— Я простежу, — пообіцяла мама.
Опісля так воно й сталося. То мені щось заважало дійти до школи. То, коли одного разу таки дійшов, там справді було зачинено. То було вже й відчинено, так я аж у школі вгадав, що забув дома гроші… Кінчилося все тим, що одного разу мама сама пішла до школи й купила мені підручники.
Підручники навели мене на думку і про новий портфель. Я сказав мамі:
— Мій старий портфель уже нікуди не годиться. Треба новий купити.
— Знову портфель? — здивувалася мама. — Ми ж тобі купили весною!
— Ну то й що?.. — заперечив я примхливо. — Он у Павки новий. І в Маринки… А я буду з старим ходити?..
— Ану покажи твій портфель! — уже розсердилась мама.
Я миттю кинувся у свою кімнату, витяг з шухляди портфель. Він справді був ще непоганий, тільки трохи потерся та трохи відпоролась одна верхня кишенька. Але я, не довго думаючи, рвонув шкіру і зробив таку дірку, щоб її вже не можна було залатати.
— Ось дивись… — показав я мамі. Вона покрутила портфель у руках.
— Справді… Коли ж ти встиг?.. Просто горить у тебе все!
Я мовчав, бо вже знав, що новий портфель у мене буде напевне.
Портфель мені купили.
Я пообгортав білим папером та поскладав у нього книжки.
9. ЗНОВУ ДВІЙКА
Коли першого вересня ми прийшли до школи, я твердо вирішив учитись тільки на «відмінно» і «добре». Мені хотілося з першого ж дня показати, що я вже не той, яким був минулого року. Всім показати: і мамі з татом, і Євграфові Євграфовичу, і Марії Степанівні, і всьому класові.