— Ого! Як вузли з морського канату! Моряцькі м'язи!?Але мама вперто трималася свого:
— І поправитись йому хоч трохи треба. Он худюще яке, аж світиться.
— Якщо про це мова, то чого ж і бажати кращого? — підхопив дядя Влас. — Свіже морське повітря, фізична праця, вовчий апетит! А наш кок готує такі страви, що смачніших не знайдете на жодному курорті. Я вже потурбуюсь, щоб Левко вчасно і добре їв.
А тато ще мовчав, тільки поглядав то на того, то на того.
— А чого ж ти мовчиш, як води в рот набрав? — питала мама. Вона сподівалась, що тато підтримає її.
Але він став на бік дяді Власа:
— А я так думаю: ніж ото собак ганяти по вулиці, то хай краще іде в море. Скуштує того меду, може, після цього за розум візьметься.
Мама поморщилась невдоволено:
— Ну як ти можеш?..
Але видно було, що й вона вже здається.
Нарешті було вирішено: я маю принести табель з хорошими оцінками, а дядя Влас бере мене в море під цілковитий свій нагляд.
Що й казати, нелегко мені стало жити. Тепер уже хоч-не-хоч, а налягай на навчання!
Нікому в школі, навіть Ількові, я нічого про це не сказав. Бо мало що може статися. Похвалюсь, а там, бува, в табель вкрадеться двійка. Отоді й печи раків перед хлопцями. Проходу не дадуть.
Тепер я менше бігав вечорами з Ільком, а більше сидів над книжками. Ілько навіть глузувати з мене почав, що я став такий старанний.
— Гнись, гнись над книжками у три дуги! Все одно Марія Степанівна тобі двійку вліпить. Краще вже так, як я.
А він байдикував та бешкетував і далі. То вікно розіб'є з рогатки, то на уроці пустить жука на нитці, то взагалі не прийде в школу, а на другий день бреше, що в нього голова боліла. Він надіявся, що у сьомий клас його перетягнуть, як перетягали досі.
А одного разу відверто зізнався мені:
— Не хочеться мені вчитись. Все одно в рибалки піду. А там усі ці синоніми й антоніми не потрібні. Лови собі рибу — та й годі. Хай Павка вчиться, він професором хоче стати.
У його словах мені вчувалась правда. Я теж, як Ілько, не збирався ставати професором і теж вважав, що рибалці всякі там синоніми не потрібні. Але мені так хотілося піти в море, що, переборюючи сумніви і лінощі, я все ж таки знову брався до навчання.
І ось нарешті у мене в руках табель.
З української мови — три, з природознавства — три, з географії — чотири, і так по всьому табелю — три-чотири, три-чотири, а з фізкультури навіть п'ять!
Мама на радощах, що у мене немає жодної двійки, одразу ж дала грошей на морозиво та в кіно, забувши, що мене чекає куди більша нагорода — море! Тато, як завжди, поцікавився табелем мимохідь і тут же не забув сказати, що інші діти гірше живуть, а кращі оцінки носять. А дядя Влас, переглянувши табель, загув:
— Не густо четвірок, не густо. Я сподівався, що картина буде веселіша… Ну, для початку й на це погодимось. Тобі пощастило, ми на завтра свого крейсера в море лаштуємо. Підемо заберемо рибу в нашої риболовецької бригади. Отож готуйся.
Я одразу ж побіг шукати Ілька. Він сидів у себе за хатою і стріляв з рогатки горобців.
— Ага, а я у море йду на «Зорі»!
— Бреши краще, — сказав Ілько так байдуже, що я аж розсердився.
— А навіщо мені брехати? Завтра на світанку зі швартових знімаємось! Рибу забирати підемо.
Ілько опустив рогатку.
— То це таки правда?
— Авжеж, правда. Мене з собою дядя Влас бере.
— Ох, ти!.. — не стримав Ілько заздрісного вигуку. — А може, й мене дядя Влас візьме, як я попрошусь?
— Не візьме, — упевнено відповів я, — У тебе в табелі двійки є. А він мені ще раніше сказав, що коли в табелі буде хоч одна двійка…
Тут я схаменувся. Але Ілько одразу ж здогадався, в чім річ, і зневажливо сказав:
— Подумаєш, двійки в табелі! Буду я собі мозок сушити. Прій вже ти над книжками. А я ось як закінчу школу, то сам у риболовецьку бригаду попрошусь. І візьмуть. Знаєш, яким я рибалкою буду? На все Чорне море! Це вже я твердо вирішив… А ти ким будеш?..
— Тато каже, що інженером або лікарем…
— Пхе!.. — скривив губи Ілько. — Так то ж — тато, а самому тобі ким хочеться бути?
— Військовим моряком.
— Це діло, — погодився Ілько. — Це тобі не якийсь там лікар, що тільки й знає: «дихайте» та «не дихайте» та ще «ось вам порошки» і він зареготав.
— Гайда в кіно, — запропонував я. — Мені мама цілого карбованця дала.
Але в кіно ми не потрапили, Напроти цигаркового кіоска Ілько зненацька зупинився.
— А знаєш що? Давай не підемо в кіно. Ти краще позич мені десять копійок.