Выбрать главу
Зелено розквітають оси Зоря вдяга собі на шию Намисто з вікон Під крилами сховалось листя Всі сонця радощі тепер твої Розлите сонце на землі На всіх шляхах твоєї вроди.
XI
Вона не вміє розставляти тенета Вона не відводить очей від своєї вроди Так просто так просто звабити І саме її очі заковують його у ланцюги І саме на мене вона покладається І саме на вроду вона накидає Летючий невід пестощів.
XIII
Таємно закохана за своєю усмішкою Зовсім гола слова кохання Оголюють твої груди і шию Твої стегна й повіки Оголюють всі пестощі Для того щоб цілунки у твоїх очах Лише тебе являли всю цілком.
XVI
Пожадливі вуста кольорів І поцілунки що їх окреслюють Жага листок млосна вода Крило їх тримає в своїй долоні Сміх їх скидає.
XVII
Від моєї єдиної ласки Ти заряхтіла всім своїм сяйвом.
XX
Зоря — люблю тебе у моїх жилах глупа ніч Я всеньку ніч дививсь на тебе Я мушу все розгадати й покладаюсь на пітьму Вона мені дає можливість Укутати тебе Розпалити у тобі жагу життя У глибині моєї незворушности Дає змогу тебе відкрити Тебе звільнити і втратити Пломінь невидимий вдень.
Якщо ти звідти підеш двері відчиняться в ранок Якщо ти звідти підеш двері відчиняться в мене.
XXII
Притулившись до шиби чолом як журлива сторожа Небом я ніч перетнув Найменші падоли в моїх розтулених долонях В незрушному байдужому подвійному крайнебі Притулившись до шиби чолом як журлива сторожа Я шукаю тебе за межею чекання За межею самого себе Я тебе так кохаю що вже й не знаю Хто з нас двох тут відсутній.
XXV
Я розлучився з тобою Та кохання ще йшло попереду мене І коли простягнув я руки Страждання звалилося ще нестерпніше
Щоб мене розлучити з самим собою.
XXVI
Заплющив очі щоб не бачити нічого Заплющив очі щоб заплакати Що тебе вже не бачу.
Де твої руки лагідні руки Де твої очі чотири примхи дня Все втрачено тебе вже тут нема Щоб засліпити пам'ять ночей.
Все втрачено а я живий.
XXVIII
Розпашіла закохана Щоб розділити твою втіху Я прибираю барву страждання.
Я прожив ти заплющуєш очі Ти замикаєшся в мені Одначе прагнеш жити.
Все що повторюється незбагненне Ти постаєш у дзеркалі Перед моїм колишнім образом.
XXIX
Було б чудово якби обличчя Відгукувалися на всі імення світу.

Як один образ

І
Я ховаю сумні скарби Невідомих сховищ Серце лісів сон Палаючої ракети Обрій нічний Увінчує мене Я крокую наосліп Вітаючи новою таїною Народження образів.
XIII
Я виходжу з льохів тривоги З уповільнених поворотів страху Я падаю у криницю пір'ясту Маки я вас знову знаходжу Не думаючи про це У закритому люстрі Ви гожі як і плоди І такі важкі о мої владарі Що забракло вам крил щоб жити Або ж моїх мрій.

Друга вдача

IV
Праворуч я дивлюсь в найчарівніші очі Ліворуч між сліпими крильми страху Праворуч у ладу з самим собою Ліворуч безпідставно в джерелах життя.