Я тут у виграші бракує лиш уваги
До натовпу що я збираю
Тож скільки років вам?
Згадаємо про нашу юність
Забудемо про нашу юність
Сміємось з неї і вона сміється
З відкинутою головою
Сміятися сильніш ніж говорити
Форми тонкі які нас зваблюють
Іще
Ці форми лицемірні
Такі мінливі так зле приховані
Перед ними
Наші руки з топленого масла
Скуті
А наші губи з бронзи
Увіковічнені піснями
Соромливі
Лепечуть слова прощальні
Незрозумілі
Пилка яка зламалась.
З книжки
«ПЛІДНІ ОЧІ»
(1936)
Близькі
І
Ти ковзаєш у ложе
Студеного молока твої сестри квіти
А твої брати плоди
Через виверт їхніх пір року
В барвистій глиці
У схилі що повторюється
Твої руки очі і твоє волосся
Розкриваються в нових зростаннях
Безнастанно
Сподіваюсь сподіваюсь сподіваюсь
Що ти всміхнешся
Вперше
Маю надію
Що ти всміхатимешся
Завжди
Полишивши думки про смерть.
II
Щодуху ти фантом який
Пританцьовує ніч на скрипці
Приходь панувати в ліси
Лоза грози
Шукає свій шлях крізь тебе
Ти не з тих
Хто вигадує бажання
Твої палкі жадання суперечливіші
Ніж потопельники
Прийди і випий поцілунок тут
І поступись вогню який до відчаю тебе доводить.
III
Що то за сонце в кризі що змушує розплавитись яйце
Що то за вдача щаслива раптова шалена весна.
IV
Обличчя лютої палкої сили
Волосся чорне де золото тече на південь
В розпусні ночі
Золото зорю нечисту поглинає
В ніколи нерозділеному ложі
У жилах скронь
Немов на кінчиках грудей
Життя зрікається себе
Очі ніхто не годен виколоти їх
Ні випити до денця їхній блиск ні їхні сльози
Кров понад води тріумфує задля себе самої
Непоступлива надмірна
Непотрібна
Незламність ця в'язницю зводить.
V
Бажаю лиш тебе кохати
Гроза виповнює долину
Риба ріку
Тебе я утворив до пари моєї самоти
Цілий світ щоб заховатись
Дні ночі щоб порозумітись
І вже не бачити нічого в твоїх очах
Лиш те що думаю про тебе
І про світ в образі твоєму
І дні і ночі розмежовані твоїми віями.
Бути
Чоло мов стяг обвислий
Я волочу тебе коли на самоті
Холодними вулицями
Чорними кімнатами
Убозтво клянучи
Я їх не хочу відпустити
Твоїх утаємничених і світлих рук
Народжених у замкненому люстрі рук моїх
Все інше бездоганне
Все інше просто марне
Як життя
Рий землю під своєю тінню
У дзеркало води біля грудей твоїх
Шубовснути
Як камінь.
Паблові Пікассо
Добридень я знову побачив того кого не забуваю
Й ніколи не забуду
А мимобіжні жінки очі котрих
Шикувалися переді мною в почесну шерегу
Кутаючись у свої усмішки
Добридень я побачив своїх безжурних друзів
Безтурботних людей
Той хто пройшов
Його тінь обернулась на усмішку
Майнула в струмку
Я побачив велетенське небо
Добрий погляд людей позбавлених всього
Віддалений пляж куди ніхто не причалює
Добридень тому хто розпочав журливо
Чорне під зеленими деревами
Але раптом залитий світанком
Зненацька увійшов у моє серце