II
Покажіть мені цього чоловіка завжди такого лагідного
Котрий казав пальці збурюють землю
Веселка що зав'язується гадюка що скручується
Дзеркало тіла де проступає краплею дитя
І ці ніжні руки що свій шлях торують
Оголені покірні зменшуючи простір
Обтяжені бажаннями і образами
Одна за одною як стрілки тих самих дзиґарів.
Покажіть мені небо обтяжене хмарами
Повторюючи світ що заховався під моїми віями
Покажіть мені небо в єдиній зірці
Я бачу землю не будучи засліпленим
Хмурне каміння трави-примари
Ці велетенські склянки із водою ці велетенські
бурштинові блоки краєвидів
Ігрища вогню і попелу
І географії врочисті меж людських
Ще покажіть мені чорний корсаж
Волосся стягнуте вузлом погляд приречених очей
Цих дівчат чорних і чистих які звідси з пасажу й
між іншим на мій смак
Які з гордих дверей у мурах цього літа
Дивні глечики без рідини всі чеснотливі
Даремно створені для цих простих стосунків
Покажіть мені ці таємниці що єднають їхні скроні
З цими відсутніми палацами що землю збурюють.
Рене Маґрітт
Сходинки ока
Крізь ґрати форм
Драбина безкінечна
Відпочинок якого немає
Одна зі сходинок сховалася за хмару
Інша — за велетенським ножем
Ще інша за деревом що розгортається
Як килим
Без руху
Всі сходинки приховані
Усипано зеленим листям
Поля безмежні ліси поріділі
На заході свинцевого поруччя
На рівні переліску
У молоці легкого ранку
Пісок промінням обсипає
Силуети дзеркал Їхні плечі бліді й холодні
Їхні усмішки нещирі
Дерево ледь підфарбоване бездоганними плодами.
Прикрита голова
Курантів бамкання немов зіпсута зброя
Вражений комин де завмирає верхівка
Останнього освітленого дерева
Звичайна твань сповита бідами
Гнітючих снів
Я з ними одне ціле
Румовища курантів
Доля тварина норовиста безвихідь вершника
На світанку подвоїться рак прицвяхований
На дверях цього притулку
Проте одного дня я був порятований
Мені не потрощили пальців
Ні червоний ні жовтий ні білий ні чорний
Мені залишили навіть жінку
Щоб розрізняти між чоловіками
Мене покинули надворі
На кораблі утіх
Який плив до країн що є моїми
Тому що я країв отих не знав
Проте одного дня зітхнув я вільно
Море і небеса що зникли
Я затулив собою сонце
Що йшло за мною слідом
Тут я маю свою частинку пітьми
Кімнату потаємну без замків надії
Я знову підіймаю час до забуттів найгірших
Скільки враз ночей
Без віри без гожої днини без обрію
Букет якого зрізаний
Кораловий великий холод
Морок серця
Затьмарює мої напіврозплющені очі
Не даючи здобичі братньому ранку
Я вже не хочу спати сам
Я вже не хочу просинатись
Скутий сном і мріями
Не впізнаючи світла
Й життя у його першу мить.
Триматись
Один-єдиний шквал
Від краю і до краю
По всій землі
Змітає порохи
Зриває мертве листя
Дерева трощить
Знищує врожай
Птахів вбиває
Здіймає хвилі
Дими розносить
Руйнує рівновагу
Палкого сонця
Все нетривке зникає
Світ невагомий
Світ старий нас зневажає
Нестямна тінь
Вільніший стану в обіймах інших рук.