Листопад 1936
Погляньте як працюють румовищ будівничі
Вони багаті загарливі терплячі темні і тупі
Плюндрують все довкола себе
Вони вже на межі людського і все людське втопили
в бруді
І в землю втоптують палаци нежурливі.
Звикають до всього
Лиш не до цих олив'яних птахів
Лиш не до їхньої злоби до всього що так сяє
Лиш не до думки поступитися їм місцем.
Кажіть про небо і небо стає чистим
Осінь нас мало обходить
Наші зверхники тупотіли ногами
Ми забули про осінь
І про зверхників теж забудемо.
Убутне місто океан постає з крапелини
врятованої води
Із єдиного діаманта відшліфованого зорею
серед білого дня
Мадрид місто звичне для тих хто страждав
Від жахливого щастя що нам ненависне
Тим хто страждав
Від убозтва без якого щастя це неможливе.
Хай губи відшукають свою правду
Рідкісний подих сміх як той ланцюг розбитий
Хай звільнена людина від маячні минулого
Лице зведе як рівна перед своїм братом
А глуздові уділить крила мандрівця.
Поміж іншими тінями
Бути упійманим задля мерця
Щоразу коли він був цього гідний
Йому щось залишав
Його дружина і його пейзаж
Тулились до його будинку
Дружина краєвид будинок
Убогі як всі інші
Він же цього не помічав
Чи він існує ще
Проте його ім'я не потьмяніло
Чи він зустрінеться з рабами
Щоб розірвати їхні пута
Чи викує йому біда
Нарешті
Останню цю прикрасу
Що з'єднує людей
Усупереч самотнім і байдужим.
Наслідки одного злочину
Луї Парро
Револьвер почесна смерть
Постріл прямо в голову я думав що він мертвий
Його лиш оглушило
All right[1] кричав він відчиніть вікно
Я не дізнавсь нічого
Ні про зародження ні про кінець
Плоди із мого саду вічні
І неїстівні
Слова то звична міра
Поміж людьми словами і життям
На прохання якоїсь американки із Парижа
Я вам брехатиму
Тим хто запитує
Він весь є ніжний і незмінний
З підлесливою мордочкою мавпи
З вухами лиса
Труп на тротуарі
Вказує пальцем на поліцая
Ворог остаточний
За шибкою зізнань
За діамантами що сяють.
Одна за всіх
Найзнакомитіша кохана її ледь бачать
Та її почет постає раптово в непринадних тогах
Аби узяти все із тіла й лишити все у серці
Перша і єдина вона ув'язнена немов на дні
Чорного дня фальшиве сонце блискавиць
Немов у свіжих травах потічок безугавний
Найчарівніша мрія де погляд марний
Без серпанків без таїни але близький друг
Мого життя всі сили без жодного зусилля
Але її покоївки її образи у натовпі
Люб'язно надівають капелюхи і спалюють мости
Їхні вільні груди змішали вулиці і вічність
Їхні чари доказ єдино можливого кохання.
Всі за одну
Вона мені каже тоді як час минув
Її розуміти нас розуміти
Веди мене під руку
До жінок таких як я
До найбанальніших народжень
В суть схожости
У певність бути