Довершене каміння і лагідність дерев
— прикриті опертя
Ти бачиш міста із кольорами золоченої туги
І хідники де ввічливість панує
І площу де в самоти усміхнена статуя
І де кохання має один-єдиний осідок
Ти бачиш звірів
Лукавих двійників принесених один одному в жертву
Братів невинних тіні що сплелись
В пустелі крови
Ти бачиш гоже дитинча що бавиться й сміється
Воно ще менше
За пташеня на кінчику галузки
Ти бачиш краєвид зі смаком оливи і води
Де скеля зникла де земля приносить
Свою зелень літу яке дарує їй плоди
Жінки виходять із своїх дзеркал старожитніх
Тобі приносять свою юність і віру в молодість твою
А одна своїм вітрилом світла тебе вабить
І потай змушує тебе бачити світ без тебе.
«Саме з нами все оживе...»
Саме з нами все оживе
Звірі — мої справдешні стяги золоті
Рівнини — мої добрі мандри
Пожиточне листя і зворушливі міста
Вас усіх очолять люди
Люди з низів де піт удари сльози
Але які зберуть всі свої сни
Я бачу як правдиві чулі добрі люди
Скидають свій тягар з плечей мізерний наче смерть
І спочивають радісно під шепіт сонця.
З книжки
«ЛОЖЕ, СТІЛ»
(1944)
Почуття
Нічого крім цього ранку
Світло цього світанку
Тебе приведе на землю
Світло цього світанку
Голка в єдвабі ранку
Зерня в пітьмі
Розплющене око на скарб
Під листками в твоїх долонях
Милостинь гра п'янка
Теплих
Великий ризик відмов
Тьмяних
На дорогах пригод
Мур незрушний втратить каміння
Світло цього світанку
Роздягнуті всіма моїми поглядами твої груди
Всі запахи букета
Від фіалки й до жасмину
Крізь сонце пропливаючи
Крізь думку пролітаючи
Шум моря шум жорстви
Мох і лісової квітки запах
Мед і пахно теплого хліба
Пух пташенят
Світло цього ранку
Пломінь що тебе породив
Що породжує мертве й блакитне в траві
Перший погляд і першу кров
У лузі солодкого тіла
Щастя перші слова
Освіжують їхній запал
Під серпанком роси
І небо на твоїх губах.
З тобою
Тримаю вулицю як келих
По вінця повний чарів світла
По вінця легковажних слів
Й безжурну усмішку світанку
Найкращу із земних плодів
Йдуть перехожі іграшкові
Птахи летять в блакитній пустці
Дівча тендітне й блідолице
Завжди стурбоване і світле
Враз перед нами постає
Дівча забутих літ минулих
Як свідчення далеких снів
Скоряється моїм бажанням
І відсвіт береже дитинства
На хвилі золотавій вулиць.
Тій котра повторює те що я кажу
VII
Святкую головне — твою присутність
Нічого не мина в життя нові листочки
А молоді струмки течуть у трави свіжі
Як любимо тепло то більше літепла
Плоди надуживають сонцем барви вигорають
А потім осінь палко лестить зимі цнотливій
Людина не вмирає старіє — її діти
Час мають постаріти перш ніж вона помре
А дітям вже її дітей від цього смішно
Ти перша і остання хто не постарів
І щоб осяяти моє життя й кохання
Ти зберігаєш серце чарівної оголеної жінки.