Зі мною
Дитя здіймає свій батіг
Батько свій капелюх
В ім'я добра
Від матері ніщо лишень потворність
Від матері нічого тільки зло
В ім'я добра
Дитина лається
І червоніє і плює
На стару — розбещену
Ажурну й легковажну
Відтак роздере поля
Помножить дороги
Втече від метушні
Народить інше дитя
В ім'я добра
Кульша була і нема
Через щастя ходити
Через юність черствого хліба
Через найчистішу із рук
В ім'я добра.
Літній відпочинок
ІІІ
Дитя не потрібне нікому
Без пам'яті без майбутнього
Зніяковіле й завжди заколисане
Тче серпанок кольору кави
Відгортає серпанок диму
Рожеве завершується під очима
Під абажуром пальців його
Рожеве завершується під губами
У мовчанні під губами
Щонайбільш відомої втіхи.
IV
Запізно для поцілунку між грудей
Але вона каже у мене блузка прозора
Ранку маленьке крило
Що сковує ласка.
Фреска
У хащах звір стає справжнім
У битві звір шаленіє
У полі земля прекрасна
В печері земля потворна
У лузі щастя перемагає
У пустелі смерть владарює
Вночі людина скоряється
Вночі людина звільняється
Вночі вона творить світанок.
З книжки
«НЕПЕРЕРВНА ПОЕЗІЯ»
(1946)
Праця поета
IV
Я мов близнюк істот котрих люблю
Їхній двійник і це найбільший доказ
Їхньої правди я лице рятую
Тих кого вибрав щоб виправдать себе
Їх безліч тьма нема їм ліку
Йдуть вулицями заради себе й мене
Вони несуть ім'я моє я їхнє
Ми як з одного дерева плоди
І це природніше ніж свідчення усі
Праця художника
Паблові Пікассо
І
Обмотує цитрину безформним білком
Вкриває цей білок м'яким тонким блаватом
Пряма і чорна лінія має красу що йде від тебе
Зоря — зворотний бік твоєї картини
І незліченні мури руйнуються
Позаду твого полотна і ти весь гостропильний погляд
Як той сліпий як оглашенний
Високу шпагу здіймаєш у пустку
Одна рука чому б і ні друга рука
І голий рот чому б і ні немов пір'їна
Чому б не усмішка й чому б не сльози
Скраєчку на даху де бавляться маленькі цвяшки
Ось інший день лишає тіням їхній шанс
І єдиним порухом повік ураз зрікається
РОКИ ЖИТТЯ
Рене Шару
І
Зимовий ранок літній ранок
Стулені губи і троянди стиглі
Бентежний обшир куди нас погляд вабить
Де море зникло де суцільний пляж
Літній вечір зосередився у громовому голосі
Горить рівнина помирає й відроджується у пітьмі
Зимовий вечір натхненний нещадним льодом
Ліс голий вкритий мертвим листям
Вага пір року нечула і жива
Вага пір року врівноважена роками
II
Було нам вісім літ було нам по п'ятнадцять
І ми постаріли і спохмурніли зоря й життя
Чоловіки й жінки яких ми не кохали
Не згадуймо про це бо ж вони й тіні не лишили
Але ми постаріли безодня заселилась
Отак ми відтворили дорослих майбуття