III
Проте це геть мале люстерко
Щоб там побачити всміхаючись пару очей одне
по одному
Й сам ніс
І кінчик вуха і час коли ти дмешся
Люстерко це безмежне
Як ото наш всесвіт
Маленьке люстерко де забавлялись з нами
Одна по одній тисяча дівчат
Тисяча засвідчених обіцянок
З книжки
«ПОЛІТИЧНІ ВІРШІ»
(1948)
Іспанія
Найпрекрасніші очі у світі
Співати почали
Що хочуть бачити далі
За мури тюрми
Далі за повіки
Набряклі печаллю
Ґрати в'язниць
Наспівують про свободу
Шириться пісня повсюди
Лине шляхами людей
Під лютим сонцем спекотним
Під великим сонцем борвію
Життя що померло воскресло
Ночі на дні обернулись
Вигнанці бранці
Ви розкладаєте ватру в пітьмі
Вогонь що зорю віщує
Свіжість ранкову росу
Перемогу
І радість перемоги.
Говорити про силу любови
Між муками всіма моїми між смертю й мною
Між безнадією моєю і сенсом жити
Несправедливість криється і ця біда людей
Які не годен я прийняти та ще мій гнів
Є макі кривавої барви Іспанії
Є макі небесної барви Греції
Хліб кров небо і право сподіватись
Для всіх невинних що ненавидять зло
Світло завжди там де згасання
Життя завжди готове стати тліном
Але весна відроджує все безнастанно
Виходить брунька з темряви й довкруж тепло панує
І матиме тепло сенс себелюбців
Їхні прив'ялі почуття не захистимо
Чекаю на вогонь щоб говорити сміючись з байдужосте
Чекаю на людину щоб сказати що її страждання оминули
Ти хто був моєю плоттю сумлінням чулим
Ти кого люблю одвіку ти хто мене створив
Ти не стерпів ні гніту ні образ
Ти мріючи співав про щастя на землі
Ти мріяв бути вільним і я тебе продовжую.
З книжки
«УРОК МОРАЛІ»
(1949)
Жадання тут бачити світло
На зло:
Моя мова похмура тому що я сам
День настане
Жахливий
Можливо навіки
А втім двері знов зачиняються
До мрії про світло
До сонця й трави
До щасливого обличчя бути зрозумілим
Бути прийнятим
А втім двері знов зачиняються
До щастя якого прагнув я яке створив
І я говорю про ніч усупереч галасливому дню
Я забуваю омріяний день я вкриваюсь землею
Моє ім'я ніщо
І ти взяв моє ім'я і з'єднався зі мною
Уночі говорю я про смерть я вірю лише землі
Так існуватиме все найгірше й найкраще
Та мене там не буде.
На добро:
Суцільний день тяжіє над долиною
Як вибух кошика що виповнивсь плодами
Вогонь задля вогню день задля дня
Про це тут думають при світлі
І небо на землі
Це є жадання бачити тут світло
Ми не втрачаємо ані билинки сподівання
Ми відмовляємося жити без мрій всю зиму
Щоб нам світило сонце
Ми мріємо про весну вона вже недалеко
Хоч поглядом її не можемо сягнути
Немає тут сліпих
Кохання береги для нас є берегами справедливости
Й метою наших рук
Наша ріка свій шлях торує
Вона є серцем горлом і язиком і голосом
Вона невпинно тече вперед і в плині тому
Наші чуття й бажання безмежного прийдешнього