Четверо хлопчаків
Прожера обдертий,
Наминаючи за обидві щоки,
Ковтаючи квітку,
Шкіра пахуча зовні.
Слухняне дитя,
Свист,
Рот обов'язково червоний,
Рот легкий під головою важкою,
Один на десять, десять на один.
Сирота,
Нутро, що його поїдає, вкрите брудом,
Його не відмиєш.
Брудне,
Як зимовий ліс уночі.
Смерть,
Чудові зуби, одначе гарні очі нерухомі,
Застиглі!
Яка ціль його життя
Є матір'ю мішеней його смерти?
Мистецтво танцю І
Запрошують до зали: вже час чи порядок,
Та балерина в золотавих краплинах чистої води
Не вміє ні читати, ні рахувати.
Довірлива, як люстро,
Вона не має даху над головою, химерна,
ТІЛЬКИ СОНЦЕ
І теплу тінь без мурів.
Довкола тіла золотаві торочки,
Дикі діаманти,
Оманлива голизна,
Глядачі забули,
Що вона вся зліплена для танцю.
Мистецтво танцю II
Тендітний дощ тримає черепицю
У рівновазі. Балерина
Ніколи не навчиться
Струменіти й стрибати,
Як дощ.
Мистецтво танцю III
Блакитні шиби, трави, дощ, балерина,
Балерина вдає балерин,
Відтворює образи безліч разів.
Натягнута ґума, парасоля розкрита,
Ноги мокрі, волосся розмаяне,
Вона — усюди,
Вона мандрує, аби ніколи вже не мандрувати,
Вона танцює на всі боки,
В руках сліпого,
У дзеркалах,
В ОСЕРДІ СЕРЦЯ
І в краю її танцю,
Чари-чари-чари.
Спокуса
Серце — образ,
Серце — змога.
«...Вишукана хода».
І знову хапаємо:
Дівчину милу,
Вп'явшись пальцями,
Ти чекав.
Поцілунок упав там,
Чудовий поцілунок втіхи,
Із високости давнини
Кубло зміїне.
«...У вишуканому алюрі».
Втікає.
Ах!
Ах! Тисяча вогнів, спека, світло,
Тінь!..
Сонце мені наступає на п'яти.
Прекрасне
Прекрасне у щасті.
Бридке у нещасті,
Видиме для сліпих.
НАСЛІДКИ СНІВ
Купальниця від світання до смеркання
Жюльєнові Вокансу
Надвечір'я того ж таки дня. Легка, ворушка, так легко ворушаться пісок і море.
Нас зачаровує лад речей, лад каміння, лад прозорих відтінків, лад годин. Але оця тінь, що зникає, і болісний первень оцей, що зникає.
Вечір, шляхетніше небо стає. Все тут стискається у вогні, що згасає.
Вечір. Вже море не сяє і, як у давні часи, ти змогла б заснути у морі.
Друг? Ні, або вірш-Елюар
Жанові Полону
Наше товариство таке ж чисте, як склянки на столі
перед їдою,
Нас багато.
Ми не співаємо, не сміємося, не плачемо.
Мало говоримо.
Ми робимо рухи лише вві сні,
Очі в нас: в того чорні, в того блакитні, сірі
у мене.
Але необхідно,
Вкрай необхідно, щоб ми не знали один одного.
Актриса
Андре Бретону і Філіпу Супо