— По-моєму, тут, куди пальцем не тицьни, всюди есесівець чи ще якась погань… — не здавався Толкунов. — Бреслау хто боронить? Есесівці? От і зваж: німець є німець…
Бобрьонок заперечливо покрутив головою.
— Ні, — сказав упевнено, — не можу з цим погодитись. — Він насунув кашкета на лоб і поправив автомат на колінах — попереду вже зовсім близько видніли будиночки Гарца.
Мишко стояв на бруківці, не звертаючи уваги на нетерпляче форкання вороного, поки машина з червоними командирами не зникла за горбочком. Не міг повірити, до кінця усвідомити, що розмовляв щойно зі своїми, сам майор дав йому завдання. Нарешті скочив на коня, хвисьнув лозиною і помчав, не розбираючи дороги, озиминою. Справді, чого шкодувати: і жеребець німецький, і поле, і будинки під чужою червоною черепицею.
З кухні, де мати готувала їжу для всіх робітників фон Шенка, пахло засмаженим гусаком — настільки смачно, що в Мишка перехопило дихання. Мати щось мішала у великій каструлі, побачила сина й посміхнулася йому.
— Зголоднів? — запитала. — Зачекай трохи, зараз досмажиться.
— Мамо, — мовив Мишко якось жалібно, — не поспішай, мамо, бо через дві години сюди приїдуть наші. Червоні командири, розумієш, я щойно розмовляв з ними, мають справу в Штокдорфі й заїдуть…
— До нас?
— Я ж кажу, мають справу, й мусимо нагодувати.
— Ти сам бачив наших? — не повірила.
— Щойно.
Мати впустила ложку, та задзеленчала на кам’яній підлозі, а мати ступила крок і сіла на лаву.
— Слава тобі, господи… — Підвела руку, певно, щоб перехреститися, та знеможено опустила її. Заплакала й повторила: — Слава тобі, господи, дожили…
4
Мисливський будинок фон Шенка заховався серед дубового гаю на схилі горба. З його вікон відкривалася широка панорама навколишніх ланів. Мисливським цей будинок можна було назвати лише умовно: старий фон Шенк взагалі ніколи не брав рушницю в руки, а граф Генріх фон Шенк лише двічі чи тричі вполював зайця — та й взагалі що за полювання, коли заради паршивого зайця треба мало не цілий день місити багно на полях?
Потроху будинок, споруджений предками Шенків ще у вісімнадцятому сторіччі, переобладнувався — про первинне його призначення нагадував лише хол, прикрашений вепрячими головами та оленячими рогами. У залі на першому поверсі граф Генріх поставив білий рояль, купив модерні меблі й наїжджав сюди з друзями у веселій компанії вродливих дівчат. З давніх часів у будинку збереглися лише дзвінкі металеві гвинтові сходи й потаємний хід з другого поверху в підвал, де граф Генріх обладнав спальню і куди зникав з черговою коханкою під час гульбища.
Кілька разів до компанії Шенка потрапляв і штурмбанфюрер Краус. Молодий граф похвалився своїм тайником, і саме про нього згадав штурмбанфюрер, обираючи об’єкт, де можна було б сховати документи “Цепелінам.
Та й взагалі штокдорфівський мисливський будинок — місце, куди не кинь, зручне, усамітнене: до найближчого хутора два кілометри, а за парком рівне, засіяне озиминою поле, чудовий майданчик для приземлення невеличкого літака.
У потаємній кімнаті розташувалися Кранке з Валбіциним. Правда, в цілому вони проводили час нагорі. Гауптштурмфюреру тут подобалось: з двох широких вікон бібліотеки проглядаються підходи до будинку, поміж дубами видно дорогу, й непомітно під’їхати до маєтку неможливо. З тилу крутий горб, зарослий густими кущами, отже, за появи нежданих гостей можна своєчасно спуститися до схованки в підвалі, де стояла рація, — тут мали одержати від Крауса сигнал про прибуття літака.
На першому поверсі улаштувалися старий камердинер графа Георг та управитель маєтку Кальтц. Власне, в плани Крауса не входило перебування Кальтца в мисливському будинку, та управитель з’явився уже після від’їзду шгурмбанфюрера, повідомивши, що втік від східних робітників — вони відкрито загрожували йому розправою.
Кранке поморщився, та мусив примиритися. Зрештою, коли все йтиме за планом, завтра-післязавтра прилетить Краус, а там хоч потоп. Мудрим все ж виявився цей король Людовік, дарма що паршивий француз. Кранке зробилося боляче: от і французи збунтувалися, ще недавно сиділи тихо й були щасливі тим, що фюрер не зруйнував їхній Париж, а тепер, як і оця дика східна орда, сунуть до Берліна, навалилися з усіх боків — росіяни, англійці, американці, французи, — і навіть вермахт, найкраща в світі армія, мусить відступати.
Невтішні думки про вермахт і поразки на фронті так засмутили Крайнє, що він прогавив коня і програв партію Валбіцину. Це остаточно зіпсувало йому настрій, гауптштурмфюрер ображено відмовився від наступної партії і примостився в зручному кріслі біля розчиненого вікна — лише кінець квітня, а вже спека, і немає кращих ліків для заспокоєння нервів, ніж споглядання природи.