Дівчата відпустили збуджених Мохнюка й Толкунова, капітан поправляв зібганого кашкета і усміхався ніяково, а Віктор нараз підвівся на “вілісі”. Тепер він височів над усіма, як оратор на трибуні, мимохіть став найголовнішим — помахав затиснутою в кулаці пілоткою і закричав несподівано тонким і верескливим голосом:
— Тепер ви знову вільні! Ура!..
Бобрьонок побачив, як літня жінка в старій кофтині та навдивовижу яскравій, мабуть, зовсім новій сатиновій червоній хустці — такі носили перші комсомолки та робітфаківки — знеможено сперлася на радіатор. Йому здалося, що жінка от-от упаде й знепритомніє, тому подався до неї, але вона разом з усіма дівчатами підвела вгору стиснуті кулаки й підхопила Вікторове “ура”.
Бобрьонок пошукав очима у натовпі високого хлопця в картатій сорочці, подумав, що церемонія зустрічі переможців може затягнутися (зрештою, розумів збудження та хвилювання дівчат і навіть чоловіків, що перемовлялися незнайомою мовою, певно, французькою, бо двоє, взявшись за руки, заспівали “Марсельєзу”), проте в них зовсім не було вільного часу, вони не спали цілу ніч, об’їхавши три села, не мали права гаяти жодної хвилини — усвідомлював і добре розумів це, та що міг удіяти, коли радість заполонила і його, і навіть розсудливого Толкунова, не кажучи вже про Віктора.
Бобрьонок рішуче натягнув кашкета, немов загнуздав свої почуття, і, не зовсім увічливо відтрутивши плечем Настю, почав прокладати собі шлях через натовп до високого юнака.
Мишко побачив цей рух майора, і обличчя його засяяло. Відсторонив якогось чоловіка й вказав Бобрьонкові рукою на відчинені двері барака.
— Прошу, — мовив гордовито й навіть з відтінком пихи, — у нас готовий обід! Мати засмажила гусака…
Бобрьонок нетерпляче махнув рукою: які можуть бути гуси, коли треба зважати на кожну хвилину.
— Ні, — одповів категорично, — нема часу, крім того, ми вже трохи перекусили.
Хлопець відступив розгублено й заслонився руками від Бобрьонка, немов той бовкнув нісенітницю.
— Але є засмажений гусак… — повторив. — Мати засмажила, й ми чекали вас…
Певно, він ще не повірив, що майор остаточно відмовився і;1д царського обіду, це не бралося голови, й він не міг збагнути, як узагалі можна вчинити так. Ці почуття віддзеркалилися на його обличчі так ясно, що Бобрьонок зрозумів: не має права знехтувати цією гостинністю. Мабуть, засмажений гусак для цих виснажених людей є райським дарунком, і він смертельно образить їх відмовою. До того ж вирішив: по-швидкому можна вкластися хвилин у десять, а що таке десять хвилин, навіть найдорожчих, якщо вони можуть зіпсувати людям свято?
І майор зиркнув на годинник, хоч і без цього знав точний час, просто для того, щоб підкреслити: справді мають зважати на кожну секунду, й мовив, поклавши юнакові руку на плече:
— Добре… Але маємо лише п’ять хвилин, — зумисне наполовину зменшив уже відведений для обіду час. Обвів поглядом чоловіків, що оточили їх, і, не побачивши схожого на обіцяного йому юнаком фельдшера, запитав: — Може, покликати фельдшера сюди? Він не прийшов?
Юнак кивнув головою на червоні черепичні дахи, що видніли з-за дерев:
— Я ж казав, гер Функель чекає на нас. А він — людина дуже акуратна, — мовив з радістю, наче справді зустріч із звичайним фельдшером віщувала мало не щастя. Замахав руками до жінки в червоній хустці: — Мамо, — покликав, — ідіть швидше, бо люди зовсім не мають часу!
Певно, його почули всі, бо дівчата відпустили Віктора й відступили від “віліса”, шофер ще остаточно не отямився, стояв, розчервонілий і без пілотки, розгублено крутив головою, і непевна посмішка кривила йому губи.
Зрештою, Віктора можна було зрозуміти: либонь, уперше в житті потрапив до такого дівочого юрмовиська — нехай не всі красуні, та й одягнуті не вишукано, але хто в двадцять років, з яких понад два нічого не бачив, крім автомобільного бублика та неусміхненого Толкунова, не розгубиться і зможе знайти справжню красуню серед десятків молодих, веселих, радісних, ще не займаних — всі вродливі, бажані, ніжні, солодкі і як можна визначити, яка найбільше припала до душі?
Певно, найсміливіша, і справді, чорнява, тонка, з гострими живими очима й високими грудьми, що випиналися з-під церованої трикотажної кофтини, — схопила його за руку, навіть притулилася, немов заволоділа ним, і попровадила до барака.
Бобрьонок усміхнувся, подумавши, що, можливо, дійшла черга й до Віктора. Рішуча дівчина сподобалася майорові, з усього видно, має характер, он як дівчата розступаються перед нею. Проте одразу забув про темнооку дівчину: побачив, як Толкунов розмахує руками, недвозначно показуючи, що час рушати. Майор зробив знак, аби капітан з Мохнюком поспішили до барака, повернувся, щоб не бачити заперечливих жестів, і попрямував за Михайлом до дверей, в яких уже стояла жінка в червоній хустині.