Краус здогадався, що має на увазі Хейг.
— Цей російський білогвардієць — справді гарний спеціаліст. Саме це ви хотіли підкреслити?
— А Кранке?
Тепер Краус точно знав, що хоче почути від нього Хейг.
— Таких, як Кранке, в СС хоч греблю гати. Звичайний гауптштурмфюрер, рядовий адміністратор.
— Я радий, що наші плани збігаються, Гюнтере.
Краус подумав: добре, що він сам зв’язуватиметься завтра з Кранке, а то невідомо, кому з них насправді віддав би перевагу Хейг: усе ж гауптштурмфюрер був шефом команди “Цепеліна” й має величезний досвід підготовки шпигунів та диверсантів.
— Вам доведеться на місці розв’язати цю проблему, — сказав Хейг.
— Звичайно. — Краус подумав, що не зовсім по-джентльменському стріляти в спину доброму знайомому, та що вдієш — вибору немає. Як на його думку, краще було б прикінчити цю російську свиню, проте, певно, Хейг має рацію: з Валбіцина більше користі. Крім того, Валбіцин — вузький спеціаліст і не конкуруватиме з ним, Краусом, а Кранке за всіх умов може десь підставити йому ніжку. Отже, питання розв’язане, й сумніву не може бути.
— Я летітиму разом з вами до Франкфурте, — повідомив Хейг.
“Так, — подумав Краус. — Кровно зацікавлений в успіхові операції…”
— Чекатимете нашого повернення? — запитав.
— У мене є там різні справи, — відповів Хейг невизначено. Не міг же сказати, що списки “Цепеліна” вже котру ніч не дають йому спокою. І все ж не утримався від запитання: — Ви впевнені, що завтра все буде о’кей?
— Начебто враховане все до дрібниць…
Хейг нервово потер руки.
— Тепер успіх справи залежить від вас, Гюнтере, сподіваюсь, ви до кінця усвідомлюєте, що ваша подальша доля…
— Могли б не підкреслювати це, — сухо обірвав його Краус.
— Слід поставити всі крапки над “і”.
— Так, слід, — несподівано легко погодився Краус.
— А якщо ви розумієте це, хотів би запитати… — Хейг зробив паузу, немов збираючись з думками, хоча давно вже знав, що саме йому потрібно від Крауса. Вів далі розважливо: — Ви довгий час служили в РСХА, Гюнтере, й мусите добре знати кадри Головного управління імперської безпеки. Нас цікавлять спеціалісти, найкращі ваші спеціалісти, незважаючи на те, що і як вони робили. Ми люди без забобонів, і слово “гестапо” не викликає в мене відрази й ненависті, як у людей з вузьким світоглядом. Головне: на що здібна людина і як її можна використати… Вам зрозумілий хід моїх думок, Гюнтере?
— Ви хочете, щоб я навів вас на цих людей? Спеціалістів імперського Управління безпеки?
— Так.
— Ви не зовсім уявляєте собі структуру РСХА, — похитав головою Краус. — Усі чомусь називають нас гестапівцями, але ж гестапо було лише одним з управлінь РСХА. Особисто я служив у іншому й підлягав безпосередньо бригадефюреру СС Шелленбергу. Між управліннями існували бар’єри, більше того, конкуренція, і ніхто не мав права пхати свого носа в чужі справи.
— Ви хочете сказати, — розчаровано почав Хейг, — що не зможете допомогти мені…
Але Краус уже зрозумів свою помилку й рішуче заперечив:
— Ні, містере Хейг, існували контакти, я б сказав, особисті контакти, і ми знали, хто чого вартий. Саме це ви хотіли почути?
— Приблизно. Однак якщо б можна було мати доступ до особових справ офіцерів РСХА…
Краус безнадійно махнув рукою.
— Наскільки мені відомо, вони вивезені з Берліна.
— Куди? — занетерпеливився Хейг. — Уже одна ця інформація багато чого варта.
— Боюсь, найближчим часом вам буде важко ознайомитися з архівом РСХА, — не без іронії мовив Краус. — Його заховано досить надійно, й, гадаю, доведеться докласти чимало зусиль…
— Де? — нетерпляче перервав його Хейг.
— Ви чули про Альпійську фортецю фюрера?
— У Австралійських Альпах? За Лінцом?
— Так. Наші триматимуться там до кінця. Певно, фюрер уже там, а оборону фортеці очолять безпосередньо Кальтенбруннер і Скорцені.
— Є інші відомості, Гюнтере. Здається, ваш фюрер заподіяв собі смерть.
Краус схопився за ручки крісла. Зблід і нервово сіпнувся.
— Не може бути! — вигукнув.
— Усе може бути зараз, Гюнтере, — повчально мовив Хейг. — Звикайте до того, що все у вашому рейху пішло шкереберть, не думайте про фюрера, він уже не повинен цікавити розважливих людей, забудьте про Гітлера, так буде краще.
— Фюрер не міг накласти на себе руки! — заперечив Краус. — Бо це — кінець Німеччині.
— Кінець, — спокійно ствердив Хейг. — Хіба ви ще не усвідомили цього?
Краус провів тильним боком долоні по чолу, оговтуючись, а Хейг подумав: якщо ця новина справила таке враження на Крауса, який уже змирився з поразкою рейху, то як сприймуть самогубство Гітлера фанатики-есесівці, для котрих він був вищим за бога? А насправді — одержимий нав’язливими ідеями психопат, якому, проте, вдалося задурити голови мільйонам німців.