Ло Цзі опинився сам на сам із ворогом на дуельному помості посеред Усесвіту, щоб продемонструвати не класичний китайський бій на мечах, у якому естетична сторона переважає саме фехтування; й не західну школу фехтування, де супротивники мають показати вміння володіти зброєю; а смертоносне японське мистецтво кенджюцу. Тут бій відбувається блискавично й триває від половини до двох секунд, і майже одразу після зіткнення мечів один із суперників уже плаває в калюжі крові. Але до цієї блискавичної миті супротивники часто стоять один навпроти одного, скам’янілі, немов статуї, інколи по десять хвилин! У цей час смертоносний клинок перебуває не в руках мечника, а в його серці: сила духу, сконцентрована в погляді, випалює душу супротивника. Справжній поєдинок починається й завершується саме в ці хвилини в застиглому повітрі — клинки душ танцюють і рубають, немов беззвучні розкати грому. Ще до вихоплювання мечів і завдавання першого удару все вже вирішено наперед: поразка чи перемога, життя чи смерть.
Саме таким поглядом Ло Цзі вдивлявся в цю білу стіну, насправді змагаючись зі світом за чотири світлові роки звідси. Він розумів, що софони можуть демонструвати ворогові вираз його очей, тож сконцентрував увесь замогильний холод і всю важкість валунів на поховальному кургані, переконуючи, що готовий поставити на кін усе, аби змусити затріпотіти серце ворога й відмовитися від непродуманих агресивних дій.
Змагання поглядів фехтувальників рано чи пізно скінчиться, й поєдинку не уникнути, але Ло Цзі в дуелі посеред Усесвіту, може, так і не доведеться оголити клинок.
Хоча кожна наступна секунда може стати останньою.
У такий спосіб Ло Цзі й Трисолярис не зводили очей один із одного протягом 54 років. За цей час він перетворився з цинічного сибарита на істинного Оберненого до стіни, більше пів століття охороняючи спокій та існування земної цивілізації.
За ці 54 роки Ло Цзі не вимовив жодного слова. Насправді, якщо людина мовчатиме протягом 10–15 років, то втрачає мовленнєві здібності, хоча розуміти сказане ще цілком здатна. Ло Цзі не мав необхідності щось говорити: всі думки, які він хотів висловити, вже були вкладені в погляд, звернений до стіни. Він перетворився на машину зі стримування, міну, готову щомиті протягом пів століття вибухнути від найменшого дотику, підтримуючи жахом терору рівновагу між двома світами.
— Настав час остаточно передати повноваження з управління Глобальною гравітаційно-хвильовою трансляційною системою, — порушив тишу Голова РОЗ урочистим голосом.
Ло Цзі навіть не поворухнувся. Начальник штабу Об’єднаного флоту наблизився до нього, щоб допомогти встати, але Ло Цзі зробив заперечливий рух лівою рукою. Чен Сінь зауважила, наскільки точним і енергійним був цей рух, без найменшого натяку на немічність сторічної людини. Потім Ло Цзі підвівся таким же відточеним рухом. На подив Чен Сінь він зміг із пози зі схрещеними ногами перейти у вертикальне положення, не торкаючись руками підлоги. Не кожен молодик спромігся б на це.
— Пане Ло Цзі, це — Чен Сінь, ваша наступниця на посаді. Будь ласка, передайте їй вмикач гравітаційно-хвильової системи стримування.
Ло Цзі продовжував непохитно стояти, не відводячи погляду від білої стіни, яку роздивлявся протягом пів століття. А потім злегка вклонився.
Знак пошани до ворога, з якого ти половину свого життя не зводив погляду, вдивляючись крізь прірву в чотири світлові роки. Їхні долі сплелися, перетворившись на єдине ціле.
Потім Ло Цзі повернувся до Чен Сінь — старий і новий Мечоносці роздивлялися один одного, їхні погляди на короткий момент зустрілися, й цієї миті Чен Сінь відчула, як потужний промінь світла змиває всю темряву ночі з її душі. Під поглядом цих очей вона почувала себе невагомою й безтілесною, немов аркуш паперу, який роздивляються на просвіт. Їй не дано було зрозуміти, якого ступеня просвітлення досяг цей чоловік, медитуючи перед стіною впродовж 54 років: його думки могли виявитися такими ж важкими, як і вся товща землі в них над головами, чи легкими й невагомими, як синє безхмарне небо. Вона не дізнається про це, поки не пройде свій шлях до кінця. Окрім бездонної глибини, Чен Сінь не змогла прочитати в його очах більше нічого.
Ло Цзі обома руками подав вмикач Чен Сінь, яка так само двома руками підхопила найважчу річ у історії людства. Наріжний камінь існування двох світів перейшов від 101-річного чоловіка до 29-річної жінки.
Вмикач іще був теплим від руки Ло Цзі. Він справді мав вигляд руків’я меча з чотирма кнопками: три — збоку й одна — зверху. Щоб запобігти випадковій активації системи, натискання кнопок потребувало великих зусиль і мало відбуватися в певному порядку.
Передавши вмикач, Ло Цзі відступив на кілька кроків, злегка поклонився трійці візитерів і, розвернувшись, твердими кроками пішов до дверей.
Чен Сінь зауважила, що протягом усієї церемонії не побачила й натяку на висловлення подяки Ло Цзі за 54-річну службу на посаді Мечоносця. Вона гадки не мала, чи готували якусь промову Голова РОЗ або Начальник штабу Об’єднаного флоту, але не змогла пригадати жодної репетиції, де згадувалася б необхідність визнання заслуг і висловлення подяки попередньому Мечоносцю.
Людство не відчувало вдячності до справи всього життя Ло Цзі.
У вестибюлі кілька чоловіків у чорних костюмах заблокували дорогу Ло Цзі, й один із них мовив:
— Пане Ло Цзі, від імені прокурора Міжнародного трибуналу я оголошую вам офіційну підозру у вчинені світоциду. Вас заарештовано на час проведення слідства й суду.
Ло Цзі навіть не глянув у їхній бік і продовжив іти до ліфта. Представники прокурора мимоволі зробили крок убік. Насправді Ло Цзі, можливо, навіть не помітив їх присутності — яскраве світло в його очах згасло, поступившись місцем спокою вечірнього сонця. Його місія тривалістю в три сторіччя добігла кінця, й із плечей спав тягар шаленої відповідальності. Тепер, навіть якщо фемінізоване людство бачило в ньому уособлення всіх вад, демонічних і монструозних рис, притаманних людині, воно все-таки мало визнати, що за всю історію цивілізації його перемога не має рівних.
Сталеві двері залишалися відчиненими, тож Чен Сінь добре чула розмову у вестибюлі. У неї раптом виникло бажання кинутися йому навздогін і подякувати за все, але вона стрималася й із сумом спостерігала, як його фігура зникає в кабіні ліфта.
Голова РОЗ і Начальник штабу Об’єднаного флоту так само мовчки залишили її наодинці.
Коли за ними почали зачинятися сталеві двері, Чен Сінь відчула, як її попереднє життя, немов вода, витікає назовні крізь отвір, який ставав усе вужчим і вужчим. Коли двері зачинилися повністю, народилася нова Чен Сінь.
Вона ще раз поглянула на червоний вмикач у руці — він став невіддільною частиною її тіла, й тепер вона не має права полишати його ні на мить. Швидше за все, їй навіть доведеться класти його під подушку, коли збиратиметься спати.
У білому напівкруглому залі запала тиша, біг часу сповільнився й повністю завмер, ніби тут його й не було. Інтер’єр справді виглядав, немов могила, але це приміщення стало для неї всім світом. Перше, що вона має зробити, — вдихнути в нього життя. Вона — не Ло Цзі, не воїн і не дуелянт, а жінка. І хоча їй судилося провести тут чимало часу — може, десять років, а може, й пів століття, — вона все життя готувалася до цієї місії, тому, стоячи на початку цього тривалого шляху, відчувала лише спокій.
Але доля не забарилася продемонструвати свою мінливість: перебування на посаді Мечоносця, до якої вона готувалася все життя, тривало лише п’ятнадцять хвилин.
Останні десять хвилин Епохи стримування: 16:17:34–16:27:58, 28 листопада 62-го року. Центр управління стримуванням
Вигнута біла стіна раптом забарвилася в червоне, наче на неї плеснуло магмою із самого пекла. Найвищий ступінь тривоги. На червоному тлі почала проступати велика кількість рядків із білих символів, і кожне слово немов кричало від жаху:
Виявлено присутність космічних зондів сильної взаємодії.
Загальна кількість: 6.
Один рухається до точки Лагранжа L1 у системі Земля–Сонце, інші у формації 1–2–2 — в напрямку Землі.