Улаш очікував Д. у правому кутку кав’ярні, п’ючи чай. Вони привіталися.
«Слухай, — сказав Улаш, — я багато разів зустрічав у хроніках, що Язлівець — місто-семисвічник?»
«Ну, коли дивитися з фортечного пагорба, то сидить наче на семи горбах».
«Там точно сім горбів?» — перепитав Улаш.
«Не знаю».
«Якщо будеш там — придивися уважніше, — попрохав. — Можливо, у цьому якась символіка?»
«Спробую».
Насамкінець розмови Д. розповів Улашеві, що там, звідки починається дорога на Язлівець — глибокий видолинок, який місцеві назвали Горб-Долиною.
«Як це буде англійською?» — поцікавився знавець Османської історії.
«Hill-and-Valley».
«Ти знаєш, поетично», — сказав Улаш.
«Ну, гаразд, — глипнувши на годинник, сказав Д., — я побіг».
«Щасливо, — усміхнувся Улаш, — повернешся — маякни».
«Окей».
Після зустрічі з Улашем Д. знову перейшов Бродвей. Тепер він прямував до букіністичної крамниці, власником якої був Стефан. Учора він залишив для Д. повідомлення, у якому йшлося про те, що Моше Ісхаков знайшов одного колекціонера старовинних паперів. «Щось там є зі Східної Європи. Може, тебе дещо зацікавить», — повідомив голос на автовідповідачі. Крамничка тулилася в будинку на Четвертій авеню. Зі Стефаном, колишнім пожежником, що вийшов на пенсію, а тепер продавав книжки, Д. знався віддавна. Дружина Стефана, з якою він давно розлучився, радо відступила за пристойну суму крамничку свого батька. На книжках, чесно кажучи, він знався кепсько. Перше, що Стефан зробив, — привіз п’ять жирних котів і поселив між книжковими стелажами. Новий книгар тягнув книжки звідки міг: у нього був старий велосипед з великим металевим кошиком на передньому колесі. По вулицях Мангеттена можна було з роками зібрати бібліотеку на будь-який смак. Мешканці часто позбувалися книжок, які збирали роками. Простір квартир, заповнений книжками, починав душити старих людей пилюгою. Лікарі виявляли астму й навіть психологічні розлади. Стефан же вперто їздив вулицями на велосипеді й підбирав викинуті книжки. Завозив до своєї крамниці, складав у паперові пачки. Коли крамниця зачинялася, умикав настільну лампу, годував котів і вгрузав у м’яке крісло. Годинами передивлявся привезені з вулиць видання. Інколи до його сильних і жилавих рук пожежника потрапляли старі європейські та американські видання. Одного разу він знайшов у бурштиновій телячій оправі прижиттєве видання лорда Байрона. Стефан подумав, що Нью-Йорк збожеволів. Хоча, чи варто дивуватися, якщо серед паперового мотлоху він знайде колись листки кумранських сувоїв.
Раз на рік навесні, коли пожежники влаштовували в Нью-Йорку парад, до Стефанової крамниці набивалося чимало колишніх колег із пожежної станції двигун 286/драбина 135 з Квінсу. Тоді, за віскі, у них розв’язувалися язики, і нестримні потоки спогадів заливали, наче пожежною піною, вузьке приміщення книгарні. Старі видання Стефанові приносив бухарський єврей із Квінса. Пожежник здогадувався, що бухарець Моше Ісхаков приносить не все. Вочевидь, рідкісні книжки, друковані в Амстердамі у єврейських друкарнях, Моше пропонує єврейським букіністам Мангеттена. Стефанові ж перепадає решта, чого не беруть єврейські букіністи Мангеттена, Квінса та Брукліна. Тобто те, чого не продадуть ні за які гроші. Моше роками їздить міні-веном «Шевролє» з перехнябленим переднім бампером, який прикручує скотчем. Мотор щороку проходить технічну перевірку без зайвих ремонтів. Щоправда, кузов підгнив і поржавів, бо Моше тримає своє авто на вулиці. Зрештою, з лишаями від корозії він придбав колись цю розвалюху за кількасот доларів на автомобільному звалищі. «То що тепер хотіти? — питався Моше у Стефана. — Що іржа зникне сама собою?»