«То ти хочеш сказати, що ти, Саббатай Цві — Машіах?» — запитав Рафаель Йосип Челебі й зітхнув так, що аж луна покотилася всіма коридорами й кімнатами його палацу.
Саббатай Цві не відповів на запитання османського держателя казни, і той сказав:
«Якщо ти Машіах, то я готовий покинути свій пост і роздати своє добро».
Було видно, що віра, яка сповнила розум і волю Рафаеля Йосипа Челебі, засвітилася в його очах. Подейкували в Каїрі, що в його палаці одночасно сиділо за столом п’ятдесят рабинів, а себе він оточив кабалістами і пророками. І що сам щороку їздив до Єрусалима молитися на могилах юдейських пророків.
Так було чи ні, але Саббатай дістав сувій. Подав його Рафаелю Йосипові. Розгорнувши, почув, як із пропахлого потом сувою посипався на мармурову підлогу пісок. Він пробіг очима текст і віддав сувій назад Саббатаєві.
Що ж написано було в тому сувої, із яким Саббатай Цві не розлучався одколи відкупив його в Авраама Якхіні?
«І народиться син у Мордехая Цві у 5386 році, і назвуть його Саббатаєм Цві, і переможе він великого крокодила, і позбавить сили люту змію. Він є справжнім месією. Його царство буде вічним, і поза ним нема ізбавителя в Ізраїля. Про нього пророкував Хавакук: «Праведник вірою своєю жити буде». Сучасники його переслідуватимуть і зневажатимуть… хоча вони рабини й вожді поколінь. А він творитиме чуда й пожертвує собою во ім’я прославлення Господа».
Головний рабин Стамбула Йомтов бен Ханая Бенякяр домігся того, щоби Саббатая Цві було арештовано, але поки везли наказ султана, Машіах встиг залишити Ізмір. І, як нам відомо, плив до Стамбула на Пападуполосовій ґалері-баштарді.
У листопаді Саббатай Цві прибув до Стамбула.
До міста можна було в’їхати тридцяти трьома брамами: одинадцять їх було з суші, тринадцять — із Золотого Рогу й дев’ять — з боку Мармурового моря. Деякі з брам давно були замуровані, бо ними ніхто не користувався. То ж якою точно Саббатай Цві, юдейський Машіах, увійшов до міста — невідомо.
За наказом капудана Пападуполоса згорнули паруси.
Ґалеру ранішнім припливом несло до бухти Золотого Рогу.
Стерновий тримав курс до порту. І лише весла розсовували цупку воду, поскрипуючи, наче перо на папері.
Ранішній туман лежав на всіх пагорбах Стамбула. Крізь зеленавий відлив осіннього повітря пробивалися білі щогли мінаретів.
Пападуполос, стежачи за тим, як стерновий заводить ґалеру в стамбульський порт, кинув поглядом на веслярів, число яких поріділо. Декого довелося викинути в море, бо, виснажившись, померли. Сироко, якого Пападуполос найбільше боявся, цього разу оминув їх. Пасажири, що з великими труднощами пережили морський перехід, знову стали на кормі ґалери. Усі дванадцятеро. Чорноволоса Сара, за якою Пападуполос підглядав, сходячи у трюм, під час плавби стояла поруч із Саббатаєм Цві. Вона, обійнявши Саббатая, шептала йому щось на вухо, потім нервово сміялася й поправляла збите вітром своє пишне волосся.
За кілька миль до порту Пападуполос запримітив султанську охорону. Провів тривожним поглядом по яничарах, але заспокоїв себе, що, можливо, зустрічають якогось пашу.
У переддень прибуття Саббатая Цві до Стамбула місцеві рабини отримали лист із Ізміра від рабина Хаїма Бенвеністе, у якому той описав, що Саббатай Цві виплив з Ізміра до Стамбула з наміром скинути султана й оголосити себе Машіахом у столиці Порти. «До того ж, — писав рабе Хаїм, — Саббатай зі своїми прихильниками вчинив убивство ізмірського юдея Хаїма Фехина в синагозі лише за те, що той не визнав Саббатая Машіахом. Увірвалися вони до синагоги в суботу, і Саббатай Цві сокирою розколов голову нещасному купцеві. Якщо ви не хочете накликати на себе гнів султана, то негайно сповістіть кого треба про злочинця». Лист було прочитано, і наступного дня стамбульські рабини прийшли до палацу великого візира Кьопрюлю. Вислухавши рабинів, візир розпорядився арештувати Саббатая Цві, щойно нога злочинця торкнеться стамбульського берега.
Пападуполос помилився — султанська кавалерія чекала саме на прибуття його ґалери.
Переминаючись на конях, загін нетерпляче очікував, коли нарешті канатники прив’яжуть ґалеру до пірса й коли з неї зійдуть юдеї. Гребці піднесли весла, і Пападуполос скомандував, що можна сходити. Саббатай Цві, нічого не підозрюючи, зійшов із пірса на берег. І трапилося непередбачуване: п’ятдесят такелажників, які стояли біля складу й готові були розвантажувати пшеницю з прибулої ґалери, кинулися назустріч юдеям і змішалися з ними. Тоді ага султанської кавалерії скомандував витягнути шаблі, і загін метнувся в людську юрбу.