Я кинувся до відеофона і сам набрав потрібний номер, але красива дівчина із сумними очима та опущеними кутиками рота сповістила, що Вітторе у відрядженні і повернеться ще не скоро. Тоді я висловив бажання негайно зустрітися з керівництвом організації радикалів. Подумавши, юнка відповіла:
— Давай свої координати. Мені необхідно порадитись, ти зачекай кілька хвилин.
Я відчув прилив крові до обличчя, однак виявляти зараз емоції було недоречно, і я стримано повідомив свій номер. Хай йому біс, радикали мені більше не довіряють!
Відповіді довелося чекати довгенько, я вже навіть став підозрювати щось недобре, однак панель відеофона врешті ожила. Я миттю ввімкнувся і побачив перед собою те ж саме обличчя.
— Тебе чекають завтра о десятій ранку, за тобою надішлють аеромобіль.
— Але ж я просив негайно, розумієш?
За цілісіньку ніч я навіть не склепив повік. Думки вирували, намагаючись витягнути хоч щось цінне з скарбників пам’яті. Та чомусь пригадав лише батькового приятеля Вінста. Він завжди був добрим порадником нашій родині.
Похмурим ранком я нетерпляче сновигав по двору в очікуванні аеромобіля. Зблиснувши металевими очицями він нарешті припаркувався і мовчазний водій жестом запросив мене до салону. Ми вийшли на одній із вуличок добре знайомого мені старого передмістя і в одному із будинків спустились вузькими темними сходами до підземелля. Та тільки я опинився у невеличкій добре освітленій залі і двері за спиною зрадницьки клацнули, з’явилось відчуття непевності і роздратування.
Більшу частину приміщення займали довгі низькі лави, де сиділо кілька десятків найбільш стійких радикалів, котрі залишилися вірними організації. Всі вони дивились на мене неприязно, а то й відверто вороже. У кількох метрах від першого ряду за довгастим столом сиділо троє: Роналд, замісник Вітторе, хлопець із керівництва, імені якого я ніяк не міг згадати і Богомил.
— Заходь, Артме, — сухо промовив Роналд і показав рукою на стілець, що стояв під стіною, осторонь від товариства, — сідай он там.
— Чим зобов’язаний такій честі? — криво посміхнувся я, і серце стиснулося від недобрих передчуттів.
— Це не честь, — похитав головою Роналд, — навпаки — ганьба. Ми зібрались для того, Артме, щоб тебе судити.
— Судити?! — ошелешено вигукнув я. — А за що?! І яке ви маєте право?!
— Не хвилюйся, з точки зору законності тут усе чисто. У нас не офіційний інститут із судовою колегією, а просто — суд твоїх товаришів по організації, котрих ти… продав.
— Продав?!! — обурився я. — Ну, то вже занадто! Я більше не бачу можливості бути присутнім на цій ідіотській комедії!
— Отже, ти визнаєш себе винуватим і май мужність вислухати звинувачення. Слово — Богомилу Гочеву.
Боже мій, ще ніколи в житті мені не доводилось вислуховувати стільки нісенітниць, домислів, вигадок про себе. Виявляється, я проник в організацію як агент служби безпеки спеціально для того, щоб підірвати її дієздатність і розколоти зсередини. Користуючись довірою та симпатією з боку Вітторе, я здобув відчутний вплив на лідера радикалів і став відмовляти його від будь-яких реальних справ, намагаючись перетворити організацію на нікчемний дискусійний клуб. А коли він, Богомил, замислив конкретну акцію і розробив її детальний план, я повів шалену боротьбу проти неї. Потерпівши поразку, не зупинився навіть перед тим, щоб віддати кращих людей службі безпеки. Але й, розгромивши організацію, я не заспокоївся і плекаю нові підступні наміри з метою остаточно добити її залишки.
Безтямність звинувачень вселила в мене спокій для захисного слова.
— По-перше, я лише нещодавно повернувся на Кліо після дворічної відсутності і вже на наступний день познайомився з радикалами, так що навіть фізично не міг бути завербованим для вказаної мети службою безпеки. По-друге, якщо я став агентом опісля, то лінію моєї поведінки слід визнати просто безглуздою, бо я ніколи не прагнув наблизитись до керівництва, хоча мав для цього всі можливості, а обмежувався одними лише загальними дискусіями, чим позбавляв себе реального впливу на організацію. По-третє, я ніяк не міг спричинити провал Богомилової групи, оскільки мене самого Вітторе запросив на те зібрання в останню мить, навіть не повідомивши, про що там ітиметься. Отже, якщо прийняти ці три положення, які, втім, неважко перевірити, то від бездоказових обвинувачень залишається одна купка сміття.