— Алекс, це ж кров! Сама справжня кров! — Вона простягнула йому свої руки. — Боже ж мій! Невже ми з’їхали з глузду?!
Вона відвела погляд за спину чоловіка і на її обличчі застиг вираз неминучості від чогось незвичайно страшного. Алекс теж повернув голову і також закляк від нерозуміння. Стіни коридора червоніли від струменівшої крові, а на дальній стіні, що проглядалась крізь двері в кінці коридору, виднілась кров’яна пляма велетенського розміру.
День мав бути динамічним і Алан ще зранку відчув це. У офісі на нього одразу ж накинувся директор, жадаючи дізнатися всі подробиці попередньої справи. Потім, ніби змовившись, почали телефонувати друзі, і наприкінець, цей чортів виклик. Купивши вранішню газету Алан розвалився на задньому сидінні авто і, скориставшись хвилиною вільного часу, проглядав свіжі повідомлення. Від початку він зайнявся політичним оглядом. За цим розділом була побутова хроніка та ланцюжок приватних оголошень.
Машина зупинилась на розі дев’ятиповерхового будинку. Біля дверей стояв поліцейський і сумним поглядом супроводжував всіх прохожих. В під’їзді Алан наштовхнувся на свого помічника.
— Ел, що ви тут робите? Мені здається, я вас не інформував про цей випадок!
Помічник зобразив вигляд розгубленості, та лише на кілька секунд.
— Я не бачу нічого страшного в тому, що дозволив собі випередити вас. Це лише на користь. А про подію я дізнався від чергового.
— Ну, добре, вибачаю, жити будеш. А тепер розповідай, що ж тут скоїлося, — промовив інспектор.
— Врешті нічого кримінального, — Ел жестом запросив Алана до ліфту. — В квартирі однієї подружньої пари похилого віку з стіни, з доброго дива, почала ллятися сама справжня кров, причому у зовсім неможливій кількості.
Алан поглянув на помічника із співчуттям.
— Інспекторе, зі мною все нормально. Зараз ви самі це побачите, і приготуйтесь — видовисько не з приємних.
Двері до квартири на третьому поверсі були відчинені. З кімнати долинали приглушені голоси. Алан і Ел зайшли до квартири і міцно причинили двері за собою. У великій кімнаті, на зсунутих до купи стільцях сиділи двоє стареньких, поряд з ними метушилися експерти-криміналісти.
Алан зміряв поглядом кімнату. Побачене оптимізму не вселяло. Складалося враження, ніби тут нещодавно роздерли кілька чоловік. Для повноти не вистачало лише трупів. Кров була усюди. Плями її виднілися на підлозі, стінах, меблях. Всі із занімінням споглядали цю картину.
— Ну що мовчите? І хто вам сказав, що ця штука, — він мазнув пальцем по стіні, — що ця штука — кров?
Алан понюхав палець і зрозумів, що помилитись тут важко. Але інспектор мав здоровий глузд і чудово розумів, що справжня кров ніколи не має властивості з’являтися з кам’яних стін.
Експерти спостерігали за подіями. Старший з них поклав свій чемодан на стіл і неспішно витер лінзи у своїх окулярах.
— Знаєте, пане інспектор, я теж розумію, що це абсурд, але дуже і дуже схоже.
— Так, але перш за все, — почав Алан, — візьміть-но цю бурду на аналіз. А ви, шановний, — звернувся до іншого експерта, — розколупайте мені в цьому місці стіну, — він вказав на повністю заплямоване місце.