Крові в пакеті залишилось зовсім мало. Експерт прослідкував її до останньої краплі і перекрив маленький гвинт на трубці, що вела до голки. Кров зупинилася і він швидким рухом витягнув її з судини. Алан все ще лежав нерухомо.
— У нього збільшилась швидкість циркуляції крові в організмі, — констатував експерт, звіривши показники приладів, — він повинен повернутися до свідомості.
Потому Алан поворухнув рукою і помалу повернув голову. Після невеличкої паузи він знову ворухнувся, відкрив очі. Поведінка спокою Алана запевняла, що все у нормі. За кілька хвилин він піднявся і вже зовсім легко трусонув головою.
— Ну що, я ніби живий, — але голос Алана став нижчим і хрипів. — Всім дякую. Експеримент вважаю успішним. — Він переборював в’ялість і через силу піднявся з ліжка.
— Це лише факт, що ви живі. А от за ваше здоров’я я побоююсь, — мовив експерт, від’єднуючи датчики, — спостерігався цікавий факт. Ви занурилися в глибокий сон, ніби ми не кров, перекачували вам, а кінську дозу снодійного.
Алан розправив плечі і потер руки.
— Так, лікар, я це відчув і це чудово. Це те, що мені було необхідно. — Інспектор відчув полегкість і вже впевнено підвівся. — Дякую. Тепер ми з Елом маємо поспішати.
Біля дверей на вулицю Ел порушив мовчанку.
— Пане інспектор, я нічого не розумію. Що сталося і якого біса усе це потрібно?
Алан зупинився на тротуарі.
— Любий мій Ел, зараз я буду робити свою справу, а ви будете мовчати і допомагати мені. Коли усе скінчиться — розповім похвилинно. А поки що ви їдете у офіс охороняти сейф з справою і оборонятися від шефа поліції. Будь що маєте вистояти. А я виїжджаю на декілька днів. Та, навіть якщо я затримаюсь більш як на два дні — справу нікому не давати.
— Ви чогось боїтесь, інспекторе? Мені здається, що ніхто до пуття навіть і не знає,чим ви займаєтесь. Чого ж даремно хвилюватися? — здивувався помічник.
— Ел, ви мене не розумієте. Можливо ніхто й не знає, але я есе одно боюсь, тому що якщо не використаю таку можливість — мені цього не вибачить сам Господь Бог. А тому, доста розмов. Лізьте в машину, — і в офіс. Я може вам зателефоную, хоча звідти буде дорогувато.
Алан сів в машину і за хвилину її вже не було видно в загальному потоці. Ел не міг одразу зорієнтуватися. Лише в офісі він зрозумів: Алан поїхав витягувати зі свідків докази і що він знає, де їх шукати. Єдиною темною плямою залишалось те, що все це ніяк не можна було пов’язати з відвідинами лабораторії і подіями в ній. Дві доби Ел мізкував над цим і єдиний висновок, який зародився в його голові — поява інформації у інспектора прямо пов’язана з вживленням цього зразка рідини з квартири. Як людина здорового глузду Ел боровся з природним страхом за все скоєне. Він розумів, що хтось із світу іншого через якісь видива, вказує напрямок пошуку винних. Розумів, але визнати не наважувався. Ел з нетерпінням чекав Алана.
Увечері другого дня сталося те, чого так боявся інспектор. Шеф зі своїми однодумцями змушували Ела закрити справу без інспектора. Докази шефа були різноманітними: завал зі справами, приїзд президента, землетрус і таке подібне. Ел оборонявся мужньо. Він навіть вирішив заночувати в кабінеті Алана, охороняючи сейф з матеріалами.
О п’ятій ранку з’явився Алан. Він прочинив вікно і до кабінету увірвалися вранішні співи птахів.
— Ну що, інспекторе? Попереджаю, якщо ні — то нам кінець, будемо поховані живцем.
Алан посміхнувся. Вигляд у нього був впевнений.
— Ми перемогли. Ця мерзота у нас в руках. Я знайшов свідків. Хоча за одним з них їздив за кордон. Скажу одразу, витягти з них докази допомогла звичайна заздрість. Остин їх полишив, хоча й обіцяв нові премії та вищі посади. Тепер вони не бояться сісти і стали балакливіші.
Ел з полегшенням сів у крісло.
— Ох, чудово. Тепер жити можна.
Алан кинув на стіл пачку аркушів.
— Ось він, смертельний вирок Остену Іву. Я обіцяв вам усе пояснити, так слухайте…
Ел виставив уперед руку, випереджуючи інспектора:
— Непотрібно, Алан. Я все зрозумів. Ви бачили це, коли лежали без свідомості в лабораторії. Як це було, не розповідайте, я це не виношу. Але це так, правда?
Алан сів на край столу і почав ретельно складати аркуші.
— Так, Ел, це так. І я радий, що в мене вистачило розуму піти на цей експеримент. Інакше вбивця не був би покараний.
Ел похитав головою:
— Так, звичайно, але як ви збираєтесь його покарати? Ви це мені розкажіть. Ви забули про термін давності?
Інспектор дістав із сейфу матеріали справи.
— Звичайно, я все поясню. Але по дорозі.