Після Кримської війни указом Олександра Другого ділянку соснового лісу між Чернігівським шосе і Воскресенською слободою було віддано артилерійському відомству. Майже вісімдесят років, аж до початку Другої світової, на полігоні били гармати і гаубиці Київського військового округу. Тут поручик Нестеров улітку 1913 року провів перші спільні навчання авіації й артилерії, і саме тут у середині тридцятих відбувалися стрільби найбільших довоєнних маневрів Червоної армії.
Київ прийшов сюди після війни, несподівано і стрімко. Міські архітектори не стали забудовувати Лівий берег рівномірно, рухаючись від Дніпра на схід. Вони зайшли з тилу, з боку Дарниці. Спершу полонені німці звели цілком патріархальні дво- і триповерхові котеджі Соцміста для робітників вагоноремонтного заводу і Хімволокна. Потім цегляні п’ятиповерхівки нового покоління за лічені роки заполонили Дарницю і рушили до Дніпра. Слідом, розвиваючи наступ у північному та північно-західному напрямках, в атаку на старий полігон і Воскресенку були кинуті легіони типових панельних новобудов. Лівобережні слободи і села опинилися в кільці і почали зникати одне за одним, залишаючи у спадок новим районам міста свої назви. І тільки Очерети, древнє рибальське поселення з присадкуватою церквою, що по вікна пішло в піски між Куликовим болотом і заростями дніпровських стариць, устояло перед масованою атакою новобудов.
Підрозділи п’ятиповерхових блочних коробок наступали на Очерети з боку Миропільської, уздовж Чернігівського шосе, трьома головними колонами: по вулицях Юності, Бойченко і Малишка. Додаткові сили підтягувалися по Космічній, Дарницькому бульвару і вулиці генерала Жмаченка. Їм належало форсувати невеликі мочарі, зломити опір Очеретам і переможно вийти до берега Дніпра. У планах будівельників Комсомольського масиву усі дати і деталі були розписані й затверджені. Комсомольці брали зустрічні плани і перевиконували їх під чуйним керівництвом товаришів з райкому партії.
Потужні «Урали», навантажені глиною, піднятою метробудівниками з двохсотметрової глибини, рушили засипати невелике болітце. На карті-схемі майбутнього житлового масиву його можна було закрити долонею, а на карті міста — копійчаною монетою. Щодоби в каламутні води лісової водойми, немов у бездонну прірву, самоскиди Дарницького будівельного тресту вивалювали сотні тонн глини. Але минали дні, минали тижні, а болітце не стає ані менше, й ані трохи не обміліло. План зривався, на будівельних планерках летіли пух і пір’я, сухо потріскувало наелектризоване повітря в кабінетах міськвиконкому, але болото не бажало помічати зусиль будівельників.
Район відставав, руйнувалися зведені плани-графіки. На нараді в міськкомі особисто відповідальним за ситуацію на болоті був призначений голова Дарницького райвиконкому Петро Тертичний. І вже наступного дня кількість самоскидів із глиною, що йшли у на Комсомольський масив, було подвоєно за рахунок інших будівельних трестів. У лісок висунулися бульдозери та екскаватори — розчищати і засипати.
По всьому Лівому берегу кипіла робота. Стрімко просувалося будівництво Воскресенки, усе чіткіше промальовувався вигляд Русанівки, місто обійшло Очерети з флангів і рушило далі, а лісове болото здаватися і не думало. Тим часом, Дарницькі Будтрести, позбавлені самоскидів, теж почали відставати від графіків, і на Петра Тертичного, бездоганного бюрократа і комуніста, стали скоса поглядати в міськкомівських кабінетах, тому що в його болоті міцно загрузли показники всього міста.
Утім, метушня з болотом була не зовсім марною: неможливо, щоб десятки екскаваторів щось черпали і нічого не вичерпали. Будівельникам удалося розчистити давно занесені мулом та сміттям підводні ключі, і вода в південній частині болота стала помітно чистішою. Тепер це було вже не болото, а мальовниче озеро на околиці лісу. Залишалося прибрати понівечені будівельниками дерева і привести до ладу розвалені технікою береги. Уже була підказка, натяк, але не такою людиною був Петро Тертичний, щоб пасувати перед труднощами. Він виконував рішення міськкому і нічого не бажав знати про озеро. Тертичний розпорядився кинути на болото всі, що малися, самоскиди Будтресту, а глину додатково брати в кар’єрах за Пироговим. Ця його прямолінійна завзятість нарешті увірвала терпець міськкомівських чиновників. Хіба так має діяти справжній комуніст? Будь наполегливий, але якщо проблема не дається в лоб, шукай обхідні шляхи, компроміси. Тобто, склалася думка, що з Петром час щось вирішувати, і на найближчій нараді йому вліпили догану, відсторонили від посади і перевели в резерв.