Закінчивши аспірантуру, Льоня здивував усіх: пішов на завод — інженером в об’єднання «Хімволокно». Секретарі Печерського райкому комсомолу, з одного боку, були раді, що небезпечний конкурент зійшов з дистанції, з іншого ж, підозрювали в несподіваному кар’єрному зиґзаґу Бородавки прихований підступ. Але підступу не було, йому просто хотілося робити щось варте уваги, не базікати, а робити і бачити результат роботи.
На виробництві Льоню зустріли стримано — нечасто люди з такою біографією приходили сюди добровільно. Зазвичай, кар’єрних комсомольців і комуністів на завод відправляли «на заслання», і вони ніколи потім до пуття не працювали, тільки пиячили, інтригували в парткомі і мріяли повернутися в ті піднебесні сфери, звідки були вигнані несправедливо і незаслужено. Але Бородавка розпрощався з минулим твердо і назавжди, а такі речі відчуваються безпомилково.
Пропрацювавши три місяці в цеху поліамідної нитки, він підготував записку, в якій запропонував, як переналагодити обладнання, щоб заощадити приблизно п’яту частину сировини — поліетилентерефталату, який у Радянському Союзі ласкаво називали лавсаном. Начальник цеху, замість того щоб зненавидіти занадто розумного і неспокійного новачка, а потім тихо вижити його з виробництва, передав записку директору. Пропозиція здалася корисною, її не стали навіть обговорювати на спільній нараді керівників об’єднання і дали «добро» на проведення експерименту. Але експеримент не вдався. Ні, всі розрахунки Льоня зробив правильно, і «Хімволокно» дійсно стало економити ті самі двадцять відсотків лавсану, заради яких усе і затівалося. Тільки ніхто не звернув уваги на те, що за новою технологією різко скоротилася кількість відходів. Здавалося б, що тут поганого? Але відходи цеху поліамідної нитки були сировиною для іншого цеху, що випускав субстанцію, яка йменувалася «вторинний гранулят».
У результаті суміжники залишилися без сировини, план з виробництва грануляту був зірваний, а замість премій і грамот за економію керівництву об’єднання довелося синіти обличчям під грізне ревіння секретаря промвідділу міськкому партії: «Не порадилися! Не обговорили! Авантюристи й шкідники!», а потім, вибравшись до приймальні, ковтати нітрогліцерин і терпіти співчутливі погляди секретарки. Добре, хоч обійшлося без строгача та інших оргвисновків.
Дивним у цій історії було те, що користь експерименту, запропонованого Льонею Бородавкою, розуміли всі, навіть горласті міськкомівці. Об’єднання заощаджувало, отже, економила й держава. А гранулят... Якщо виробництво невигідне — його закривають! Можна подумати, в країні не вистачає грануляту!
Але це в ідеалі, в тих правильних схемах, які Льоня вивчав у рідному легпромі. А в соціалістичному плановому господарстві все по-іншому, там працюють інші схеми, і все вирішує не економічна доцільність, зовсім не вона.
Лінію з виробництва поліамідної нитки повернули на колишній режим — дідько з нею, з ефективністю, аби в міськкомі вгамувалися. До речі, Льоню і після цього випадку ніхто не став карати, навпаки — незабаром призначили заступником начальника цеху. Він виявився тямущим фахівцем, які до нього претензії? Усі ж усе розуміли.
Розумів усе і Льоня, тільки радості це знання йому не додало. Не для того він йшов на виробництво, щоб гаяти час так само, як колись гаяв його з комсомольськими діячами. Спершу він навіть хотів звільнитися, повернутися до інституту на викладацьку роботу, але місце давно було зайнято і вакансій не передбачалося.
Колишній науковий керівник, Жорж Михайлович, якому Льоня виклав свою історію, запросив його — постраждалого — до ресторану, де за яловичою відбивною, під горілочку, повідав, як у точнісінько такій самій ситуації опинився в кінці сорокових майбутній Нобелівський лауреат у галузі економіки Льоня Канторович, якого він знав ще з довоєнних років — разом училися в Ленінграді у Фіхтенгольца. Канторович удосконалив систему розкрою сталевих листів на ленінградському вагонобудівному заводі і заощадив при цьому теж близько двадцяти відсотків сталі. А потім вагонобудівний не виконав норму зі здачі брухту, і, як наслідок, Череповецький металургійний комбінат завалив план з виплавки сортової сталі. Скандал докотився до Політбюро, а справа була ще за життя Сталіна, і Канторовича ледь не віджарили за шкідництво. І систему його, зрозуміло, скасували.