— І на все це накладається протистояння Землі та Марса! Як силова лінія витримує цю грандіозну напругу — не розуміють ані вчені Ліверморської лабораторії, ані астрономи Кримської обсерваторії Академії наук, ані навіть співробітники Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. Вона просто зобов’язана лопнути! За всіма законами фізики її має буквально розірвати! І вибухне вона так, що Лондон і Токіо сповзуть у море з усією своєю історичною спадщиною і мільйонами мешканців. Їх більше ніщо не буде втримувати! І ось, у цій вибухонебезпечній обстановці, в трикутнику Свердловськ—Астрахань—Мінськ закономірно виникає обурення — пароксизм щастя, викликаний масовим припливом любові до генерального секретаря ЦК КПРС товариша Костянтина Устиновича Черненка. Відбувається це так: спершу окремі комуністи, відірвавшись від токарних верстатів і подивившись у бік Кремля, спалахують в ультрафіолетовому діапазоні. Американські супутники стеження негайно фіксують ці спалахи. Тим часом нові потужні ультрафіолетові джерела починають упливати на силову лінію Токіо— Лондон, знижуючи швидкість обміну енергетичними потоками між мілітаристами й колоніалістами і тим самим послаблюючи її напругу. Успіх завжди привабливий, і ультрафіолетова пожежа стрімко поширюється, поглинаючи все нові міста і селища міського типу. Захоплюючи навіть тих, хто не стояв біля верстата і не дивився в бік Кремля. Щастя резонує в серцях людей. Так виникають плями комунізму.
— В ультрафіолетовому діапазоні? — уточнив Бородавка.
— Зрозуміло. А як інакше?
— Гаразд, гаразд. І чим усе закінчується?
— Чим це може закінчитися? Напруга рано чи пізно спадає — світ урятувати, і це головне. Згодом справжні комуністи згоряють, генсек умирає без їхньої підтримки. І все згасає. До наступної плями.
— А Токіо і Лондон?
— Якщо їх і не знесло в океан, то якийсь час там міцно штормить. Британські шахтарі переривають безстрокове голодування, ідуть маршем на парламент, зносять кордони поліції і приносять до Вестмінстера торбинки з віскарем і закускою. Після тижневої пиятики навіть королева, вимушена втрутитися в конфлікт, не може відрізнити шахтарів від торі й вігів, тому всіх виганяють із Вестмінстера, залишаючи тільки тих, хто ще здатний упізнати свою королеву в обличчя і назвати її ім’я. Решту поліція відвозить назад у забій. Нехай голодують безстроково, якщо обіцяли. Британський шахтар відповідає за свої слова. А їхні японські побратими, вибравшись із шахти Омута, просто дують саке каністрами і вимагають повернути Північні території. По одній території на руки. Щоб усім вистачило. Щоб принцип соціальної справедливості і шахтарського братерства не був порушений. Але вимагають чомусь не в Радянського Союзу, а в нового британського парламенту.
— Усе зрозумів, дякую, — ввічливо подякував Бородавка. — Про плями комунізму в інших діапазонах розкажеш наступного разу. Мені давно час іти в цех, а то ми не влучимо в ті цифри, які тобі ще належить зібрати й обробити. Ось тобі візитівка: Леонід Бородавка — це я. Якщо будуть питання щодо поліаміду — телефонуй.
— Так де ж таки архів?
— Та поряд. Прямо по коридору, останні двері перед поворотом. І спробуй сирок, він у нас свіжий, щоранку з Очеретів привозять. А я побіг.
— Ага, отже, Очерети ще й сюди свій сирок присобачили, — засміявся Багіла. — Я ж теж з Очеретів.
— Багіла з Очеретів? — раптом згадав Бородавка і здивувався. Він чув це ім’я багато разів від різних людей.
— Багіла з Очеретів — це мій дід. Його всі знають. А я так... Загалом, теж Багіла.
4
— Усе, Степаничу, — начальника цеху Бородавка відшукав у курилці, — студент знешкоджений, відправлений до архіву, і там, сподіваюся, загубиться до кінця стажування.
— Льоню, ти геній. Як я сам не здогадався збути його в архів? Ідеальне рішення.
— Рішення очевидне, нічого особливого. А ось хлопчик непростий виявився. Його прізвище Багіла. Тобі це ні про що не говорить?
— Ні. Навіть не уявляю, про що ти.
— Ти не місцевий, чи що, Степаничу?
— Я з Оболоні, Льоню.
— Зрозуміло. Темні ви там у себе, на Оболоні. А я комсомолець із Комсомольського. Тут про старого Багілу всі чули, але ніхто нічого не знає напевно. Особистість загадкова, але вкрай популярна.
— Ось ти завжди так, — начальник цеху витрусив з пачки чергову цигарку, — сам не знаєш, а від мене вимагаєш. Можу пояснити це лише однією обставиною.
— Якою ж? — зацікавився Бородавка.