У деяких крайніх випадках умови, які викликали застосування ненасильницького примусу, можуть ще більше ускладнитись. Диктатори фактично позбавляються будь-якої здатності діяти, а владна структура зазнає краху. Послідовність учасників руху опору у цілеспрямованій відмові від співпраці та непокорі позбавляє їхніх опонентів навіть найменшого контролю над ними. Чиновники відмовляються підкорятися режиму. Поліція та армія підіймають бунт. Ті, хто зазвичай підтримували режим, не визнають колишнє керівництво, заперечуючи будь-яке підпорядкування. Таким чином, від колишньої підтримки та покори не залишається й сліду. Четвертий механізм перетворень, «розпад» ворожої системи, настільки довершений, що представники диктатури навіть не мають можливості капітулювати. Режим просто розпадається на друзки.
Плануючи стратегію визволення, необхідно мати на увазі усі чотири механізми. Інколи їх упровадження визначає випадок. Однак свідомий вибір одного з цих механізмів перетворень під час конфлікту уможливить формування конкретної і потужної стратегії. Вибір механізму (чи механізмів) перетворень залежатиме від багатьох чинників, включаючи абсолютну та відносну силу сторін конфлікту, а також цілі учасників ненасильницької боротьби.
Демократичні наслідки політичного спротиву
На противагу наслідкам силових дій, що призводять до централізації влади, ненасильницька боротьба сприяє демократизації політичного суспільства кількома шляхами. Частина демократичних наслідків має негативний характер. Так, на відміну від військових методів, ненасильницький спротив не передбачає засобів примусу під контролем правлячої еліти, які можна використати проти населення для встановлення і збереження диктатури. Лідери політичного спротиву здатні застосовувати вплив або тиск на своїх послідовників, однак вони не можуть ув’язнити чи стратити їх у разі незгоди або переходу на інший бік.
Інші демократичні наслідки є позитивними. Ненасильницька боротьба надає населенню засоби для досягнення та захисту їхніх свобод від посягань теперішніх або майбутніх диктаторів. Нижче подаємо низку позитивних демократичних наслідків ненасильницької боротьби:
• досвід, набутий у процесі ненасильницької боротьби, зміцнить упевненість населення у своїх силах перед загрозою нових репресій з боку режиму;
• ненасильницька боротьба передбачає такі методи, як відмова від співпраці та спротив, за допомогою яких населення може чинити опір антидемократичному контролю над ним будь-якого диктаторського угруповання;
• ненасильницька боротьба може бути використана для відстоювання демократичних свобод перед обличчям репресивного контролю, таких як свобода слова, свобода
преси, свобода участі у незалежних організаціях та мирного зібрання;
• як попередньо зазначалося, ненасильницька боротьба робить значний внесок у справу виживання, відродження і зміцнення незалежних груп та інституцій суспільства. Для демократів це важливо, оскільки вони здатні мобілізувати потенціал народу і встановити рамки реальних повноважень будь-яких диктаторів у майбутньому;
• ненасильницька боротьба забезпечує населення засобами контролю над репресивними діями поліції та військових, що здійснюються за наказом диктаторського уряду;
• ненасильницька боротьба дає можливість населенню та незалежним інституціям в ім’я демократії тимчасово відмежувати, а то й зовсім ізолювати правлячу еліту від джерел влади, таким чином усуваючи можливість її панування.
Складність ненасильницької боротьби
З викладеного вище випливає, що ненасильницька боротьба являє собою складну тактику суспільних дій, яка передбачає багато методів, низку механізмів здійснення перетворень, а також певні норми поведінки. Для того, щоб бути ефективним, особливо у протистоянні з диктатурою, політичний спротив потребує ретельного планування та підготовки. Потенційні учасники мають розуміти, що від них вимагається. Необхідно насамперед забезпечити доступ до ресурсів, а стратеги повинні проаналізувати, як найкраще вести ненасильницьку боротьбу. Отже, звернімо увагу на цей останній вирішальний момент: потребу стратегічного планування.