Пауль Целан
Від порога до порога
FÜR GISELE
ДЛЯ ЖИЗЕЛЬ
sieben rosen später
пізніше на сім троянд
ICH HÖRTE SAGEN
Ich hörte sagen, es sei
im Wasser ein Stein und ein Kreis
und über dem Wasser ein Wort,
das den Kreis um den Stein legt.
Ich sah meine Pappel hinabgehn zum Wasser,
ich sah, wie ihr Arm hinuntergriff in die Tiefe,
ich sah ihre Wurzeln gen Himmel um Nacht flehn.
Ich eilt ihr nicht nach,
ich las nur vom Boden auf jene Krume,
die deines Auges Gestalt hat und Adel,
ich nahm dir die Kette der Sprüche vom Hals
und säumte mit ihr den Tisch, wo die Krume nun lag.
Und sah meine Pappel nicht mehr.
Я ЧУВ, ЯК КАЗАЛИ
Я чув, як казали, немовби
є камінь і коло в воді,
а понад водою є слово,
що колом вперізує камінь.
Я бачив, як бігла тополя моя до води,
я бачив, як руку свою вона в глибину застромила,
я бачив, коріння її, що ночі у неба благало.
Я не квапився слідом за нею,
я підняв із землі тільки крихту,
що схожа шляхетністю з оком твоїм,
я зняв тобі з шиї намисто зі слів
і оторочив ним стіл, де лежала та крихта.
І відтоді не бачив моєї тополі.
IM SPÄTROT
Im Spätrot schlafen die Namen:
einen
weckt deine Nacht
und führt ihn, mit weißen Stäben entlang —
tastend am Südwall des Herzens,
unter die Pinien:
eine, von menschlichem Wuchs,
schreitet zur Töpferstadt hin,
wo der Regen einkehrt als Freund
einer Meeresstunde.
Im Blau
spricht sie ein schattenverheißendes Baumwort,
und deiner Liebe Namen
zählt seine Silben hinzu.
У ПІЗНІМ БАГРЯНЦІ
У пізнім багрянці сплять імена:
котресь
твою ніч розбудить
і навпомацки з посохом білим його поведе
вздовж південного валу серця,
під кронами піній:
одна з них, на зріст людини,
попрямує до гончарного міста,
куди дощ повертає як друг
морської години.
В блакиті
вона промовить тіннообітне деревослово,
і наймення твоєї любові
долучить до нього свої склади.
LEUCHTEN
Schweigenden Leibes
liegst du im Sand neben mir,
übersternte.
.................................
Brach sich ein Strahl
herüber zu mir?
Oder war es der Stab,
den man brach über uns,
der so leuchtet?
СЯЙВО
Мовчазною плоттю
ти лежиш на піску побіч мене,
всіяна зорями.
.................................
Може, промінь
пробився до мене?
Чи то був посох,
зламаний понад нами,
що так променисто сяє?
GEMEINSAM
Da nun die Nacht und die Stunde,
so auf den Schwellen nennt,
die eingehn und ausgehn,
guthieß, was wir getan,
da uns kein Drittes den Weg wies,
werden die Schatten nicht
einzeln kommen, wenn mehr
sein soll als heute sich kundtat,
werden die Fittiche nicht
später dir rauschen als mir —
Sondern es rollt übers Meer
der Stein, der neben uns schwebte,
und in der Spur, die er zieht,
laicht der lebendige Traum.
СУКУПНО
Оскільки ця ніч і година
так нарече на порогах
тих, хто виходить і входить,
славним є зроблене нами,
та оскільки нам третє шляхів не вказало,
то тіні прийдуть не самітно,
хоч мало би бути їх більше,
ніж нині про це звістувалось,
і крила тобі прошумлять не пізніше,
ніж прошуміли мені —
Прокотиться легко над морем
той камінь, що линув над нами,
і в стрижні, який за собою залишить,
віднереститься немеркнучий сон.
MIT ÄXTEN SPIELEND
Sieben Stunden der Nacht, sieben Jahre des Wachens:
mit Äxten spielend,
liegst du im Schatten aufgerichteter Leichen
— o Bäume, die du nicht fällst! —,
zu Häupten den Prunk des Verschwiegnen,
den Bettel der Worte zu Füßen,
liegst du und spielst mit den Äxten —
und endlich blinkst du wie sie.