Сліпа зірка влітає до нього
й розтає на гарячій вії:
тепло стає на світі,
і мертві
брунькують і розквітають.
FLÜGELNACHT
Flügelnacht, weither gekommen und
für immer gespannt
über Kreide und Kalk.
Kiesel, abgrundhin rollend.
Schnee. Und mehr noch des Weißen.
Unsichtbar,
was braun schien,
gedankenfarben und wild
überwuchert von Worten.
Kalk ist und Kreide.
Und Kiesel.
Schnee. Und mehr noch des Weißen.
Du, du selbst:
in das fremde
Auge gebettet, das dies
überblickt.
ОКРИЛЕНА НІЧ
Окрилена ніч, що прийшла звіддалік, і тепер
назавжди напнута
понад крейдою і вапняком.
Галька, що котиться у бездоння.
Сніг. І білини щораз більше.
Незриме,
що виглядало бурим,
з усіма кольорами думок, буйно
заросле словами.
Вапняк і крейда.
І галька.
Сніг. І білини щораз більше.
Ти, ти сам:
умостившись
в чужому оці,
яке все це споглядає.
WELCHEN DER STEINE DU HEBST
Welchen der Steine du hebst —
du entblößt,
die des Schutzes der Steine bedürfen:
nackt,
erneuern sie nun die Verflechtung.
Welchen der Bäume du fällst —
du zimmerst
die Bettstatt, darauf
die Seelen sich abermals stauen,
als schütterte nicht
auch dieser
Äon.
Welches der Worte du sprichst —
du dankst
dem Verderben.
ЯКИЙ КАМІНЬ ТИ Б НЕ ПІДНЯВ
Який камінь ти б не підняв —
ти відкриєш,
тих, кому захистком стало каміння:
оголені,
вони знову сплетуться докупи.
Яке б дерево ти не звалив —
ти змайструєш
ложе, на котрім
знову з’юрмляться душі,
немов не здригався
також і цей
еон.
Яке слово ти б не промовив —
ним ти віддячиш
тлінню.
IN MEMORIAM PAUL ELUARD
Lege dem Toten die Worte ins Grab,
die er sprach, um zu leben.
Bette sein Haupt zwischen sie,
laß ihn fühlen
die Zungen der Sehnsucht,
die Zangen.
Leg auf die Lider des Toten das Wort,
das er jenem verweigert,
der du zu ihm sagte,
das Wort,
an dem das Blut seines Herzens vorbeisprang,
als eine Hand, so nackt wie die seine,
jenen, der du zu ihm sagte,
in die Bäume der Zukunft knüpfte.
Leg ihm dies Wort auf die Lider:
vielleicht
tritt in sein Aug, das noch blau ist,
eine zweite, fremdere Bläue,
und jener, der du zu ihm sagte,
träumt mit ihm: Wir.
ПАМ’ЯТІ ПОЛЯ ЕЛЮАРА
Поклади в домовину поета слова,
які він співав для життя.
Вмости йому голову поміж них,
хай він знову відчує
клешні туги,
її лещата.
Поклади на повіки поета це слово,
якого він не сказав
тому, хто був з ним на ти,
слово,
в якім пульсувала кров його серця,
коли чиясь дружня рука, так само нага,
того, хто був з ним на ти,
прихистила у кронах майбутнього.
Поклади йому на повіки це слово:
можливо,
заяріє в оці його, ще блакитнім,
якась інша, незнана блакить,
і той, хто був з ним на ти,
разом з ним вимарить: Ми.
SCHIBBOLETH
Mitsamt meinen Steinen,
den großgeweinten
hinter den Gittern,
schleiften sie mich
in die Mitte des Marktes,
dorthin,
wo die Fahne sich aufrollt, der ich
keinerlei Eid schwor.
Flöte,
Doppelflöte der Nacht:
denke der dunklen
Zwillingsröte
in Wien und Madrid.
Setz deine Fahne auf Halbmast,
Erinnrung.
Auf Halbmast
für heute und immer.
Herz:
gib dich auch hier zu erkennen,
hier, in der Mitte des Marktes.
Rufs, das Schibboleth, hinaus
in die Fremde der Heimat: Februar.
No pasaran.
Einhorn:
du weißt um die Steine,
du weißt um die Wasser,
komm,
ich führ dich hinweg
zu den Stimmen
von Estremadura.
ШІББОЛЕТ
Вкупі з моїм камінням,
виплаканим, як сльози,
за пруттям ґрат,