Піску
ти волієш за це,
бо вдома остання
троянда
також прагне бути в нинішній вечір спожита
з години, що тихо струмує.
VOR EINER KERZE
Aus getriebenem Golde, so
wie du’s mir anbefahlst, Mutter,
formt ich den Leuchter, daraus
sie empor mir dunkelt inmitten
splitternder Stunden:
deines
Totseins Tochter.
Schlank von Gestalt,
ein schmaler, mandeläugiger Schatten,
Mund und Geschlecht
umtanzt von Schlummergetier,
entschwebt sie dem klaffenden Golde,
steigt sie hinan
zum Scheitel des Jetzt.
Mit nachtverhangnen
Lippen
sprech ich den Segen:
Im Namen der Drei,
die einander befehden, bis
der Himmel hinabtaucht ins Grab der Gefühle,
im Namen der Drei, deren Ringe
am Finger mir glänzen, sooft
ich den Bäumen im Abgrund das Haar lös,
auf daß die Tiefe durchrauscht sei von reicherer Flut —,
im Namen des ersten der Drei,
der aufschrie,
als es zu leben galt dort, wo vor ihm sein Wort
schon gewesen,
im Namen des zweiten, der zusah und weinte,
im Namen des dritten, der weiße
Steine häuft in der Mitte, —
sprech ich dich frei
vom Amen, das uns übertäubt,
vom eisigen Licht, das es säumt,
da, wo es turmhoch ins Meer tritt,
da, wo die graue, die Taube
aufpickt die Namen
diesseits und jenseits des Sterbens:
Du bleibst, du bleibst, du bleibst
einer Toten Kind,
geweiht dem Nein meiner Sehnsucht,
vermählt einer Schrunde der Zeit,
vor die mich das Mutterwort führte,
auf daß ein einziges Mal
erzittre die Hand,
die je und je mir ans Herz greift!
ПЕРЕД СВІЧЕЮ
Зі щирого золота, так,
як ти мене наставляла, мамо,
зробив я свічник, із нього
вона мені горньо темніє
серед розбитих на друзки годин:
донька
твого небуття.
Тендітна в поставі,
тоненька, мигдалеока тінь,
уста і лоно
обтанцьовані тихим дрімотливим звіром,
вона вислизає із золотого полону,
підноситься вгору
до тімені нашого Нині.
Із ніччю завішеними
устами
я промовляю благословення:
В ім’я Трьох,
що змагаються поміж собою, допоки
не зануриться небо в могилу своїх почувань,
в ім’я Трьох, перстені яких
блищать на моїй руці, щойно я
розчісую гриви дерев у безодні,
щоби глибінь наповнилась шумом рясніших потоків,
в ім’я першого з Трьох,
який заволав,
коли йому випало жити там, де перед ним
побувало вже слово,
в ім’я другого, що дивився й ридав,
в ім’я третього, що громадить
посередині біле каміння, —
я звільняю тебе
від гучного «Амінь», яке оглушує нас,
від холодного сяйва його облямівки,
там, де воно заходить у море, високе, як вежа,
там, де сива голубка
клює імена
посейбіч й потойбіч вмирання:
Ти будеш, ти будеш, ти будеш
дитиною мертвої,
яку принесли у жертву впертому «Ні» моєї тужби,
яку заручили з прірвою часу,
до якої мене привело материнське слово,
щоб хоч єдиний раз
затремтіла рука,
яка знову і знову хапає мене за серце!
MIT WECHSELNDEM SCHLÜSSEL
Mit wechselndem Schlüssel
schließt du das Haus auf, darin
der Schnee des Verschwiegenen treibt.
Je nach dem Blut, das dir quillt
aus Aug oder Mund oder Ohr,
wechselt dein Schlüssel.
Wechselt dein Schlüssel, wechselt das Wort,
das treiben darf mit den Flocken.
Je nach dem Wind, der dich fortstößt,
ballt um das Wort sich der Schnee.
МІНЛИВИМ КЛЮЧЕМ
Мінливим ключем
ти дім відчиняєш, в якому
все заметено снігом мовчання.
Залежно від крові, що капає в тебе
з ока, рота чи вуха,
міняється ключ твій.